Розділ 7

В одну мить я посилаю Крістіана до біса, а в іншу він вже хапає мене за підборіддя, змушуючи дивитися прямо в його очі.

- Що. Ти. Робиш? - повільно й чітко питає принц.

Чесно кажучи, не знаю. Напевно, думаю, як не втратити свідомість від цього різкого повороту подій.

- Кажу правду, - шиплю, ухопивши чоловіка за руку. - А ти не хочеш її приймати.

- Ти не можеш так зі мною розмовляти, - продовжує вести своє Крістіан.

Я фиркаю:

- Що, правда? Іди до біса, іди до біса, іди до біса!!!

Тричі, матір вашу. Уважно дивлюся у його темні очі. Вони здаються такими глибокими, ніби у них можна з легкістю потонути.

Крістіан просто відпускає мене.

- Я не хочу більше повертатися до цієї теми.

- Чудово! - я обертаюся та крокую назад до міста. Ні так ні.

- Куди ти? - питає принц.

- Буду пити, поки ім'я твоє не забуду!

Я накидую каптур, входячи до таверни. Привіт необдуманим рішенням! Але я звикла їх робити.

- Дай-но мені вина! Найсмачнішого! - кидаю панночці у фартушку дві золоті монети.

Згодом у моїх руках є цілий келих вина. Я закидую голову назад, п'ючи цю гидоту.

- Лейло, так не можна!

Крістіан намагається забрати у мене вино, але я увертаюся кашляючи.

- Йди до свого брата, а мене не чіпай! Забудь про мене, - з цими словами п'ю далі. Згодом мені стає краще, ніби тягар з грудей упав.

- Все, добре, пішли. Ти вже червона.

- Та пішов ти у дупу! Ще вина! Пригощаю усіх! - розкидую руки у різні боки під оплески пияк.

Оце я розумію!

Крістіан тяжко зітхає, поставивши руки у боки.

- Я виведу тебе силою.

- Ну-ну! - у хід йде другий келих. Вино стікає моїм підборіддям та шиєю. Здається, я втрачаю контроль над своїм тілом.

Забираюся на стіл, звертаючи на себе увагу присутніх.

- Шановні! Цей віслюк мене не кохає! - кричу. - Ми учора одружилися. Сам Бог бачив! А вже сьогодні він...

Раптом мене починає хитати, тому заливаюся реготом.

- Злізь! - Крістіан хапає мене за талію, опускаючи додолу.

- Моя-я-я Джульєтта, от би ти побачила сама-а-а!!! - співаю, не розуміючи що.

Крістіан бере мене в охапку та несе на другий поверх. Я сіпаюся, й надалі співаючи пісні Вакарчука.

Потім зненацька починаю верещати, а згодом знову сміюся.

- Я тебе ненавиджу! - кажу, гепаючись на скрипуче ліжко. Крістіан причиняє двері та скидує свою накидку. - Вино розплющило мені на тебе очі на. Алкоголь це справді чудово. Я почуваю себе прекрасно, неначе у раю.

- Завтра не будеш, повір. На нас чекають у палаці. Кожен день у місті дуже небезпечний...

- Та помовч! Я принцеса! Роблю що хочу. І нехай світ почекає. А якщо не почекає, то нехай зупиниться і я зійду. У вашому світі всі такі дурні? Ви навіть не знаєте, що таке телефон. Боже-е-е. Цілими днями лежиш та гуляєш у саду. Ні кіно, ні інтернету. Ви знаєте, до таке труси та ліфчик?

- Що ти там бурмочеш, казкарко?

Я приймаю сидяче положення, намагаючись сфокусуватися на Крістіані.

- Навіщо ти малював мене? М?

- Це питання не на часі, - спокійно каже Крістіан. Я вскакую на ноги, ігноруючи дивні відчуття у шлунку.

- А коли буде на часі? Зізнайся. Ти закоханий у мене. Ти хочеш мене! - штовхаю хлопця у плечі. На моїх очах зненацька з'являються сльози. - Зізнайся!

- Лейло, ти не розумієш, що кажеш. Тобі не можна так напиватися, - каже Крістіан, поблажливо усміхаючись.

- Мені усе можна! Я наказую тобі зізнатися у своїх почуттях до мене!

Потім затуляю обличчя долонями, судорожно зітхнувши.

- Що тепер? - питає принц.

Я втомлено дивлюся на Крістіана, кладучи руки на його щоки. Очами струменять сльози. Тепер мені зле.

- У тебе така приємна шкіра. А очі...Я потопаю! - на хвильку зупиняюся, оцінюючи настрій чоловіка.

А, начхати.

- Не рухайся.

З цими словами я міцно впиваюся у вуста Крістіана своїми.

До біса тверезе мислення.