Розділ 6

- Добрий день, - кажу на наступний ранок, увійшовши до темного приміщення. Одразу помічаю декілька стільців та столів з безліччю чудернацьких приборів.

- Геть звідси! - кричить чоловік, виходячи з-за кутка. - Це пристойна перукарня. Тільки для знаті!

- Я це розумію, - кажу оглядаючись. Руки лягають на мою сумку з прикрасами усередині.

- По тобі не видно, дівчинко. Йди геть поки я не покликав когось! - огризається чоловік у старому жилеті з купою нашивок.

- Ти як із леді розмовляєш, обідранець? - каже Крістіан, зачиняючи за собою двері.

- Леді? Пробачте, але вона не схожа...! Ваша Високість? - перепитує чоловік, дивлячись на принца.

- Проси вибачення перед леді.

- Крістіан, - шиплю я. - Я б і сама впоралась. Я декілька разів попросила тебе почекати на дворі.

- Принце Крістіане! - вигукує перукар, а я дістаю кольє з сумочки. - Моя леді, пробачте вашому рабу!

- Отже, кажуть, що ви майстер своєї справи, - лукаво усміхаюся, перебираючи дорогоцінні камінчики на прикрасі.

Зачарований перукар киває та швиденько готує для мене стілець. Я ззираюся з Крістіаном й схиляю голову на бік.

Принц повторює цей рух. Ситуація схожа на діалог без слів. Ми спілкувалися самими лише поглядами.

«У мене все було під контролем».

«Ну звісно. Тебе ледь не викинули».

«Йди геть».

Сідаю на стілець, пояснюючи свою проблему. Згодом у приміщенні з'являються дві жінки, а перед моїми очима купа інструментів. Крістіан врешті-решт уходить.

Перукар вносить цілий піднос з різнобарвними пасмами волосся. Не знаю, кому воно належало до цього. Можливо, взагалі штучне. Тим не менш, кольори мого та цього волосся співпадають.

Спливає добра година, допоки мені, так би мовити, нарощують волосся за допомогою заколок. Потім його обережно накручують на щось типу плойки. Штукенція й справді на вигляд як звичайна плойка, проте її розігрівають над вогнем. Після цього мені простягають дзеркальце.

Я дивлюся на своє відображення, пестячи волосся, та усміхаюся. Перукар отримує свою винагороду, проте перед цим я наказую йому знайти мені вишукану сукню. Отримавши ще одну прикрасу, чоловік, не думаючи, відправляється до сусідніх крамниць.

Пізніше переді мною з'являється жовта сукня з короткими рукавами та великим вирізом. На ній безліч блискіток, мережив, а сам матеріал приємний на дотик.

Одягаю накидку, виходячи з крамниці. Крістіан стоїть у сторонці, попиваючи каву біля одного з прилавків, а потім помічає мене. Кутики його вуст сіпаються угору.

Наше повернення буде справжнім шоу.

- Моя леді, - каже Крістіан, підставляючи свій лікоть. Я не можу стримати усмішки, коли беру його під руку.

- Мій лорд, - кажу, заводячи очі під повіки.

Дорога назад хвилююча. Я зважую кожне слово, яке скажу, коли опинюся у тронному залі. Можливо, моя поведінка й справді недопустима. Можливо, біжучи від проблем (у буквальному сенсі), я створила ще більші.

Проте я була одна, коли тікала, а зараз у мене є Крістіан. Мій, матір вашу, чоловік. Відучора я принцеса Неруату, одружена на старшому принці.

До речі, про принців.

- А як щодо Нейтона? Ви помиритися?

- Я вже просив вибачення, Лейло. Він не збирається змінюватися. Ну нічого, можливо, колись він це переросте.

- А якщо й надалі буде псувати нам життя? А як щодо золота, яке він викрав у мене та Дженнет? І це я ще не знаю, що відбувалося до мого прибуття! - шиплю на Крістіана.

Я розумію, що він його брат, але бездіяльність - не вихід. Відкладення проблем (як я вже встигла зрозуміти) тим більше.

Крістіан готовий на все, аби зберегти нейтральні стосунки з братом, та чи зробить теж саме Нейтон заради цього?

- Я не можу так осоромити брата. Між нами й так прірва. Він такий самий повноправний спадкоємць, як і я. А я не хочу мати заклятого ворога в обличчі брата.

- Я не розумію до чого ти ведеш, Крістіане! Думаєш, усе вирішиться само собою!?

Чоловік зупиняється та обертається обличчям до мене.

- Хіба я вичитував тебе за той випадок на балконі та втечу? М? Ти повелася ненормально, мов скажена, але я й слова не сказав!

Я вражено розкриваю рота.

- То ми вже про мене говоримо? Мова йшла про твого божевільного брата!

- Підбирай слова, коли говориш про мою сім'ю, Лейло, інакше чекай лиха.

Між брів Крістіана залягає зморшка, а я лише незадовільно хитаю головою.

Допоки навкруги панує хаос, він намагається запалити вогонь ворожнечі між нами.

- Знаєш що? Іди до біса, Крістіане!