Розділ 5

- Це божевілля, - кажу сміючись. Крістіан починає бігти, а мені не лишається нічого іншого, окрім як дріботати слідом.

- Ти сама дала згоду! - Крістіан оминає карету, лякаючи при цьому коней. Ми біжимо так швидко, що я те і діло влітаю у людей. Панночки обурено пирхають, а пани не соромляться сказати «пару ласкавих».

- Дивися, щоб потім не жалкував, - бурмочу, досі не вірячи у такий швидкий розвиток подій.

І от перед нами з'являється величезна церква. Всередині вона усюди розписана іконами, а у кінці довжелезного залу, з десятками лав, знаходиться масивний Ісус на хресті.

- Чекай, - намагаюся спинити Крістіана. Тут пусто, а луна від мого голосу відбивається об стіни височенного приміщення. - Я...ми тут одружимося? Отак?

Я вказую на свою порвану сукню, а потім на «погризане» волосся. Крістіан обертається до мене та бере моє обличчя у свої долоні.

- Мені начхати у чому ти будеш приносити цю клятву, Лейло.

- Думаєш, у нас щось вийде? - питаю, уважно розглядаючи його очі.

- Не дізнаємося, поки не спробуємо. Агов! - принц оглядається у пошуках священника. Згодом з-за одних з дерев'яних дверей виходить чоловік з довгою сивою бородою та у чорному плащі з хрестом на шиї. У його руках книга, думаю, Біблія.

Усередині мене з'являється приємне тремтіння. Не вірю. Ще два тижні тому я готувалася до екзаменів і аж ніяк не планувала одружуватися на принці. Будь ласка, не будіть мене. Нехай цей сон триває вічність.

- Що привело вас сюди, мої діти? - каже чоловік, повільно крокуючи до нас.

- Ми хочемо, аби Господь своєю присутністю з'єднав наші душі в єдине ціле, - спокійно каже Крістіан, а я все ще перебуваю у стані легкого шоку. - Без свідків чи батьків. Ми самі.

Чи треба сказати, що у мене немає хрестика на шиї? Я не знаю усіх тонкощей одруження у церкві. Мені взагалі однаково, як саме це буде відбуватися.

Згодом нам вручають у руки по запаленій свічці. Господи, здається, починається найголовніше.

- Сідайте, діти, - каже священник, вказуючи на два рушники на підлозі. Я тяжко зітхаю, кидаючи на Крістіана занепокоєнний погляд.

- Сідаємо? - питає принц.

- Сідаємо, - кажу я.

Священник зачитує молитву. Тим часом я намагаюся вгамувати серце. Я виходжу заміж! Кидаю погляд на Крістіана, який також дивиться на мене, й усміхаюся.

Потім Крістіан стягує зі своєї руки одну з каблучок й натягує мені на безіменний палець.

- Присягаюся, згодом, я знайду тоді кращу обручку.

- Чи з доброї волі відбувається вінчання? - питає священник.

- Так, - кажемо водночас.

- Чи немає перешкод?

- Ні.

- Тоді я оголошую вас чоловічком та дружиною.

Ми беремо церковне вино й робимо три ковтки, а потім, нарешті, доходить час до найцікавішого. Ми водночас піддаємося вперед та торкаємося вустами. Це не схоже на наш перший поцілунок. Той був бурею, а цей заспокоєнням. На жаль, надто коротким.

Виходячи з церкви, я досі не вірю у те, що тільки-но зробила. Чи змінилося щось? З політичної точки зору так точно.

- І що тепер? Ми повернемося до палацу? - питаю.

- Завтра. Нехай трохи похвилюються.

- Дуже по-дорослому, - тягну, закочуючи очі.

- Я, між іншим, теперь одружений, - гордо каже Крістіан, припіднімаючи підборіддя.

- Лихо на мою голову. Сподіваюся, ти не примусиш мене до шлюбної ночі прямо у таверні?

- Треба врахувати те, скільки я сьогодні вип'ю.

- Ха-ха! Тоді взагалі будеш спати на підлозі, любий!