Розділ 4

Я снідаю на першому поверсі таверні, втомлено зітхаючи. Крістіан усю ніч щось розказував та реготав, не даючи мені змоги виспатися. А під ранок нарешті відключився.

Згодом було чутно, як Крістіан, немов скажений, біжить сходами униз.

- Диявол, - ричить він, побачивши мене.

Я тільки фиркаю.

- Не втікла, не бійся.

Ми снідаємо у тиші, і я думаю чи пам'ятає Крістіан усе, що сказав учора.

- Отже, наші шляхи розходяться, - кажу, підіймаючись зі столу. - Я буду працювати тут, жити нагорі й сама влаштую собі своє життя.

- Лейло.

- А ти можеш піти до палацу й продовжувати плясати під дудку молодшого брата.

- Ти казала, що відповіси на моє питання, - не поступається Крістіан, підіймаючись з-за столу.

- А ти постав його ще раз! - бунтую, ступаючи крок назад. - Знаю я ваші одруження. Нейтон також плів мені щось про кохання, водив за носа, а потім якась там жінка сказала, що у нього, бачте, текст заготовлений, ті ж самі компліменти на усіх. Я не повернутися у той замок, бо не хочу ганьбитися. Не буду стояти на колінах перед королем та королевою, благаючи нашого одруження. Ти гарний, Крістіане, можливо, не набагато кращий за Нейтона, але подобаєшся мені трохи більше. Будь же нарешті чоловіком!

Я обертаюся, перевіряючи наявність усіх речей у сумці. Зараз треба знайти тут головного й запитати щодо роботи. Таверна - це не бордель, тому, сподіваюся, боятися мені нічого.

- Але ми однаково можемо одружитися, - каже Крістіан. Я обертаюся до чоловіка, очікуючи на продовження, проте він дивиться у одну точку й думає.

- Не можемо. Твої батьки цього не допустять.

- У біса моїх батьків! - вигукує Крістіан, а між його бровами залягає зморшка. - Прямо зараз. У найближчій церкві.

Я сміюся, проте Крістіан занадто серйозний. Замовкаю.

- Ти серйозно?

- Так! Давай одружимося і повернемося до палацу чоловіком та дружиною.

Я деякий час довго дивлюся йому прямо в очі. Крістіан також не відводить погляд.

- Добре, - кажу, потиснувши плечима. З моїх вуст зривається істеричний сміх, а потім позаду починають радісно кричати пияки.

Я озираюся на це шоу й сміюся.

- Мо-ло-дя-та! Мо-ло-дя-та! - вигують клієнти закладу. Крістіан хапає мене за руку та, поцілувавши тильну сторону долоні, веде до виходу під бурні оплески й стук посуду.

На останок він обертається до офіціантки та кидає їй мішочок золота.

- Пригощаю всій!

Лунає ще одна хвиля оплесків.

Твою матір, я виходжу заміж!