Розділ 2

Крістіан міцно тримає мене за руку, поки ми пробираємося крізь лісні хащі. Паралельно я розповідаю про те, що зробив Нейтон з моїми коштовностями.

- Це у його дусі, - каже Крістіан.

Ми йдемо до міста, аби перепочити від королівського життя. Крістіан одягнув чорну накидку, яку стягнув з чоловіка, котрого нещодавно вбив, рятуючи мене.

- Чому Нейтон відбирає у тебе усіх твоїх майбутніх наречених? - швидко міняю тему, оскільки це питання хвилює набагато більше, аніж дурна любов Нейтона до блискучого.

- Бо одного разу теж саме зробив я.

Мої очі розширюються.

- Отже, ти нічим не кращий за брата? - питаю не думаючи.

- Я зробив так, бо закохався. А він, тому що прагнув помсти. До сих пір.

- Отже, все через кохання... - шепочу. - Страшно уявити скільки дівчат залишилися з розбитим серцем через вас...

- Ти також? Ти також була закохана у нього? - питає Крістіан. У його голосі відчуваються нотки хвилювання.

На моєму обличчі з'являється сумна усмішка.

- Та хіба я знаю, що таке кохання? Нейтон просто звернув на мене увагу, говорив компліменти, і я відчула симпатію. Не думаю, що це могло бути чимось більшим.

Нас вітають десятки дерев'яних двоповерхових хатинок, лавки з прикрасами та одягом й запах свіжого хліба. Поруч милий дядько робить каву та солодощі з розтопленого цукру й води, а он там жіночка розмахує взуттям, запевняючи у його якості кожного пересічного.

- Котра година? - питаю Крістіана, оглядаючись на сонце.

- Близько третьої.

Як же довго я спала! І не їла.

- Ми повернемося до замку?

- А ти хочеш? - Крістіан уважно дивитися на мене згори.

- Ні.

З цими словами ми заходимо до темного приміщення - місцевої таверни. У носа одразу б'є запах пива, поту й смаженої риби.

Ми вдягаємо каптури, аби не привертати зайвої уваги. Як тільки всідаємося за дерев'яний столик, до нас одразу підлітає жінка з кружками.

- Елю? - питає вона, налягаючи на Крістіана ледве не усім тілом.

*Ель - вид пива*

Крістіан дістає дві золоті монети, а в замін отримує два кухлі елю. Я куштую трохи пива, кривлячись.

Жінка сміється, коли Крістіан щось тихенько каже їй на вушко, а потім продовжує підбігати до чоловіків, пропонуючи випивку. Я тільки фиркаю. Ми ж наче не у борделі, аби отак трясти усім, чим природа наділила.

- Отже, закохався у жінку Нейтона? - починаю я, попиваючи цю гидоту. Крістіан відводить погляд, оглядаючи приміщення. - І чому ж ви не одружені?

- Нейтон сказав батькам, що бачив, як вона спала з прислугою. Майбутня дружина має бути цнотливою, тому її вигнали. Клеймо на все життя для нещасної, - сухо каже Крістіан.

- Це правда?

- Ні.

Жінка знову опиняється поруч, пропонуючи закуски. Вже нудить від неї. Хоча, скоріше, від цього запаху пива.

Чую чоловічі голоси позаду:

- Ледве не уся королівська скарбниця пограбована. Ніхто не знає куди зникли гроші чи хто їх взяв.

- Воно й не дивно. Влада у цій країні ледве тримається. Два сини, а дітей немає. Ех...Отже, не знають, хто викрав?

- Кажуть, що з цим пов'язаний Кааз. Після цього наше королівство на межі банкрутства. Я був присутній на засіданні Малої Ради. Справи кепські.

Повертаюся до Крістіана, який деякий час намагався привернути мою увагу.

- Я домовився про кімнату на другому поверсі.

Скептично вигинаю брову.

- Угу, та пані й справді дуже дружелюбна. Будемо спати втрьох? Чи про мене мова не йде?

Крістіан тихо сміється напиваючись. На столі з'являється смажене м'ясо, печена картопля та порізані лимони.

- Коли у таверну приходить чоловік з набитими кишенями, усі автоматично стають найпривітнішими людьми у світі. Думаю, ти голодна. Пригощайся, моя леді.

- Я не твоя леді, - бурмочу, хапаючи гарячу картоплю.

- А я гадаю, що навпаки.

- А я гадаю, що ти надто багато п'єш, як для третьої години дня.

Принц тільки усміхається, замовляючи пляшку вина.