Глава 8

Меня відпускають.

Ні, я не падаю, просто відповзаю у бік й забиваюся у куточок. Мене ховають троянди та жасміни. Бачу як декілька чоловіків у одязі варти намагаються вхопити Севіля. Той дістає ніж, не бажаючи здаватися.

Здається, ніби я втрачаю свідомість. Мене ледве не вбили. Надто багато усього трапилося за один єдиний вечір.

Дивлюся, як Севіль з легкістю перерізає горло одному з варти. Тіло падає прямо переді мною, внаслідок чого з моїх вуст зривається пронизливий крик.

Кров стікає з шиї та рота чоловіка. Деякий час він трясеться, а потім наляканий погляд врешті-решт застигає. Мене нудить. Тремтячи від люті, я блюю прямо у кущі, допоки продовжується бій.

Бачу як Севіль застрибує на невеличкий бортик, а один з чоловіків простягує свою шпагу.

- Лорд Севіль, Ви звинувачується у замаху на принцесу Лейлу з Бріану, - чую незнайомий голос.

Севіль сміється та з легкістю увертається від шпаги. На даху з'являються факели й обличчя стають чіткішими. Я бачу як сюди забігає усе більше й більше озброєних людей.

Бачу короля Раймунда та Дженнет. Бачу Нейтона, бачу королеву. Проте мене помічає тільки Крістіан.

Хлопець опиняється поруч, підіймаючи мене на ноги. Я міцно охоплюю його шию, намагаючись знайти прихисток у цих обіймах.

- Як ти? - питає він, притискаючи мене до себе за спину максимально сильно.

- Я не знаю, - шепочу. - Мені страшно.

Плечі вкотре починають тремтіти, я не бачу нічого окрім сліз.

- Усе минуло, - каже Крістіан, поглажуючи мою спину.

- Досить цього! - кричить король Раймунд. Ці слова адресовані не нам, а Севілю. - Вас упіймали під час спроби вбивства нашої гості, Її Високісті принцеси Лейли з Бріану. Принцесо Лейло, чи підтверджуєте Ви мої слова?

Крістіан відпускає мене, а тим часом поруч опиняються фрейліни з Октавією.

Бачу як на Севіля направляють з десяток шпаг.

- Так, підтверджую, - кажу, якомога чіткіше. Дядько Дженнет знову сміється.

- Вас візьмуть під варту й завтра зранку стратять, - каже король. Я притискаюся до Крістіна, шукаючи підтримки. Чоловік не намагається відштовхнути мене.

Він казав мені тікати, але я не слухала.

Севіль знову взбирається на кам'яну огорожу.

- Рано чи пізно Неруат втратить свою велич. Це тільки початок!

Він скажено сміється, а потім...падає назад. Моя щелепа відвисає від жаху. Варта намагається схопити лорда, проте той, напевно, з секунди на секунди зрівняється з землею.

На його місці могла бути я.

- Пішли, будь ласка, пішли звідси, - шепочу, важко дихаючи. Не можу більше цього терпіти. Хочу забратися у тепле ліжко, хочу огородитися від цього світу.

- Йдемо, - каже Крістіан та передає мене фрейлінам. - Доведіть її до кімнати і не залишайте на одинці.

Дівчата кивають, підхоплюючи мене під плечі, аби я не впала. На останок стрічаюся поглядом з Дженнет.

Не солодко тобі буде, подруго. Цього разу багаті батьки наврядчи тобі допоможуть.

Вважатиму це за свою маленьку перемогу, крізь призму сотень невдач.