Розділ 3

Дженнет, вона ж і Мері, вона ж і мій найгірший кошмар шкільного життя. Завжди найкраща, завжди найуспішніша, найвродливіша й найбагатша.

Іншими словами - те ще стерво.

Тепер же вона Дженнет з Каазу. Моя потенційна конкурента. І, незважаючи на те, що зараз ми рівні за статусом, шлюб Дженнет з Крістіаном стане справжньою катастрофою.

Опинившись у коридорі, прошу Октавію полишити мене, проте від варти не відмовляюся. Крокую прямо до Райської вежі. Доводиться підійматися покрученими сходами до найвищого поверху, прямо дах, аби опинитися у пахучому саду з виходом на прекрасний Неруат. Тут тихо, ніколи нікого немає, проте висота...

Кам'яна огорожа занадто низька. Один не правильний рух - і я труп.

Клята Дженнет. Виявляється, на її честь також влаштовують бал. Не можу забути те самовдоволенне обличчя, коли наші погляди зустрілися.

Нехай забирає собі свого божевільного Крістіана. Мені більше до вподоби Нейтон.

Згодом повертаюся до своєї кімнати, де прибирається Октавія, та підходжу до туалетного столику. Тут безліч шкатулок з прикрасами. Враховуючи те, що я, так би мовити, Принцеса Коштовностей, прикрас у мене хоч греблею гати. На жаль, я та ще нечупара, тому постійно їх гублю.

Наприклад, зараз у кімнаті немає підвіски з сапфірами, яка ще зранку лежала зверху.

- Хтось заходив до кімнати за час нашої відсутності? - питаю Октавію, перебираючи сяючі підвіски.

- Я перепитаю у варти, моя леді, - каже покоївка, виходячи з кімнати. Згодом вона повертається. - Ні, моя леді.

Дивно. Напевно, кинула кудись й забула. Така гарна була.

Сама того не помічаючи, я поступово пристосовуюся до ролі принцеси. Розумію свою вагу та вартість у цьому світі. Мені подобається відчувати хоча б якусь владу, оскільки у минулому житті я не мала жодного права голосу у родині. Зараз у мене варта та служниці...

- Ваше Високосте! - до кімнати вбігають три дівчини та схиляють переді мною голови. Я зачиняю скриньку та з неабиякою цікавістю роздивляюся двох русявих дівчат та одну руденьку. Вони вбрані у прості сукні ніжних кольорів.

- Моя леді, здається, це фрейліни, яких надіслала Вам Її Величність.

- Ох!

У мене є подруги! Прикольно.

Отже, Татія, Флора та Пенелопа.

Тепер одна з них постійно виходила зі мною на прогулянку, допоки інші поралися у кімнаті з Октавією. Вони дуже милі, але найбільше мені припала до душі саме Татія.

Усі дівчата зі знатних родин і головною ціллю у житті вважають вдале одруження. Тобто мріють зустріти прекрасного лорда з набитими кишенями.

Ввечері ми з Татією вирушили на прогулянку палацом. Тут моторошно, тому без варти обійтися важко. Зупинившись у коридорі біля вікон - аркоподібних отворів у стінах, я помічаю цікаву картину.

Нейтон повільно прогулюється садом з Дженнет.

- Це принц Нейтон? - шепотом питає Татія, загадково поглядаючи на мене. - А поруч..?

- Він проявляє повагу до гості, на відміну від Крістіана, - байдуже кажу.

- А хто Вам подобається більше? - як ні в чому не бувало питає Татія. Я відчуваю, що мушу поставити дівчину на місце, але замість цього лише тяжко зітхаю.

Нейтон цілує пальці Дженнет. Просто жест ввічливості. Проте зовсім нещодавно він так само торкався вустами і моєї руки. Дідько.

- Принцеса Дженнет принесла багато подарунків. Здається, там були камені-обереги для Вас, моя леді.

- Камені-обереги кажеш? Ну що ж, я з радістю поділюся ними з тобою та дівчатами.

Клята Дженнет.