Розділ 7

Крістіан у чорній масці. Він міг би підібрати інший колір, якщо, звісно, не прагне походити на смерть.

Люди розійшлися залом, лишаючи нам вдосталь простору для танцю.

Ми з принцом стаємо одне навпроти одного, чекаючи на початок музики. Я помічаю хвилясті пасма волосся, які спадають на його темні очі. Погляд бігає плечима, які більші, аніж у Нейтона. Що вже й казати про високий зріст.

Чому ж так сильно трясеться тіло? З Нейтоном такого не було. Він добрий та чуйний. Тоді я відчувала тільки приємне тремтіння, а зараз - страх.

Господи, можливо, у Крістіана просто немає язика?? Або ж він від народження німий?

І от залунали перші акорди. Чоловік простягає свою долоню, а я помічаю силу силенну прикрас. Його пальці  такі довгі й витончені. Я ледве торкаюся своїми вустами чоловічої долоні, а потім Крістіан робить теж саме. Його губи обпікають мою змерзлу шкіру, а після цього наші погляди пересікаються.

Підходить час до іншого руху.

- Ти розмовляєш? - питаю, забувши про манери, поки ми повільно кружляємо.

- Коли немає вибору, - звучить його спокійний голос. Я ледве стримую фиркання. Син свого батька.

- Ти надто відкрито показуєш свою неприязнь до мене. Це грубо.

- Я хоча б не лицемір.

- Але ти егоїст.

- Це краще, ніж лицемір, - байдуже тягне Крістіан.

Його руки підхоплюють мене за талію та підіймають угору.

- А я думала, що нам треба поводитися так, як хочуть бачити інші, - кажу, коли, нарешті, відчуваю ногами підлогу. - І, знаєш, я також не в захваті від цього шлюбу.

- Цей шлюб більше потрібен твоїй родині, аніж моїй, - спокійно пояснює Крістіан.

- Це не означає, що до мене треба ставитися, як до непотрібу.

- Як до непотрібу? - Крістіан хижо усміхається, а я вкладаю свою долоню у його. Рука хлопця опиняється на моєму корсеті. - Я не ставився до тебе, як до непотрібу, Лейло. І, взагалі, ти не винна у моєму ставленні до тебе. Це справа принципів.

Він повільно опускає мене до підлоги, заглядаючи у очі. Деякий час я обдумую його слова.

- Вирішив довести батькам, що не будеш так просто коритися? Дуже по-дорослому, - тепер фиркаю я.

Та пішов ти далеко й надовго разом зі своєю пасивною агресією!

Крістіан повільно ставить мене у вертикальне положення і тепер дивиться якогось надто зверхньо.

- Сподіваюся, до обітниць не дійде.

З цими словами він стає на коліно й цілує мою долоню. Я роблю реверанс і під оплески відходжу у бік.

Демон. Цей танець був схожий на одне з кіл пекла.

Наче двадцять років, а веде себе гірше, аніж я у сімнадцять. Від думки, що на нас чекає подружнє життя у мене серце кров'ю обливається, душа болить, а сльози поступово навертаються на очі.

Починається інший танок. Перед тим, як якийсь лорд намагається підійти до мене, поруч опиняється Нейтон. Принц рятує мене від ганьби та виводить на один з балконів.

Я стягую із себе маску та втомлено обпираюся ліктями на кам'яне підвіконня. Звідси чудово видно сад, який висвітлюють факели.

- Ох, ну і вечір! - каже Нейтон й також обпирається на підвіконня.

- І не кажи. Я так втомилася. Цей корсет заважає мені дихати.

Я обертаю свою голову до принца, а той, у свою чергу, повторює за мною. Наші очі так близько.

- Якби ти стала моєю дружиною, я заборонив би тобі носити це знаряддя тортур, - жартома каже Нейтон.

Я усміхаюся.

- Та, на жаль, це неможливо, - шепочу й переводжу свій погляд на сад. Деякі гості повільно крокують поміж статуй. Я помічаю чоловіка в альтанці, який читає щось своїй дівчині з аркушу паперу. Вона захоплено слухає. Напевно, це щось романтичне. Голос Нейтона повертає мене до реальності:

- Усе можливо, Лейло.