Розділ 5

- Ауч! - кричу, поки якась служниця туго затягує корсет на моїй талії. - Це обов'язково? Мені подобалася моя минула сукня.

- Це було плаття для довгої дороги, - каже Октавія, поправляючи мою червону сукню. - На маскараді Ви маєте виглядати відповідно, моя леді.

Ця сукня тримається на моїх грудях з божою силою. Плечі повністю оголені, оскільки рукава починаються на передпліччях. На додачу ще й пишна спідниця та тугий корсет. Здається, зроблю крок уперед й одразу впаду.

А ще тут немає нормальної нижньої білизни. Груди обмотали тканиною, а під спідницею у мене панталони.

Прислуга збирає моє довжелезне волосся у високий хвіст, а декілька пасом залишає попереду. Потім мені фарбують губи червоним олівцем-помадою, яка пахне виноградом.

І на останок - золота маска. Ці мережива, блискітки та дивні узори робили мене казковою...таємничою.

- Я мушу танцювати з Крістіаном? - питаю у Октавії.

- Так, моя леді. Ваш танок запланований на середину балу.

Після цих слів мені хочеться зірвати цю маску, але замість цього я спокійно йду до дверей.

Коридори тут темні й жахаючі. Їх освітлюють самі лише факели. Фобія темряви змушує усе всередині стиснутися. У цьому палаці наврядчи є мій нічник у формі сонечка...

- Ви забули каблучку, моя леді.

Обертаюся на голос Октавії та беру з її пальців прикрасу з червоним дорогоцінним каменем. Одягаю каблучку на вказівний палець, але Октавія виправляє мене:

- Здається Ви забули, що фамільні прикраси родини Бріанів одягають на середній палець, моя леді.

- Так, звісно, - бурмочу та роблю як треба.

Коли спускаюся головними сходами, помічаю десятки людей, які виходять з карет та радісно проходять до палацу. Жінки крокують у масках та пишних сукнях, а чоловіки у жилетах вихованно притримують своїх коханих та сестер за руку. З залу долинає скрипка.

Звертаємо на ліво та крокуємо за іншими. І нарешті нас вітає бальний зал. От тільки тут так багато людей, що, окрім гігантської золотої люстри, я нічого не бачу!

Октавія полишає мене біля входу, оскільки бал тільки для знаті, а вона щось типу моєї няньки-покоївки.

Я лишаюся одна. Ах, ну і ще сотня незнайомців. Як же тут жарко! Поруч прослизує прислуга з підносом. Я не відмовляюся від бокалу з вином. Алкоголь зайвим не буде.

Повільно просуваюся углиб. Усе далі, далі й далі, аж допоки не опиняюся перед двома великими стільцями, на котрих розмістилася Агнета та Раймунд. Слава Богу.

Помічаю Нейтона біля матері і усміхаюся. Переводжу погляд на Крістіана, який навіть не дивиться у мій бік, і усмішка гасне.

Королева люб'язно вказує на Крістіана, мовляв, ставай поруч.

Я роблю, що треба. На Крістіані немає маски, проте, думаю, це ненадовго.

Оскільки джентльмен не прагне починати розмову, я просто п'ю своє вино. Люди спілкуються між собою, знайомляться та стримано сміються. Бачу музикантів праворуч та виходи на декілька балконів ліворуч. Також тут є закуски.

Король підіймається, звертаючи цим увагу гостей, а потім представляє мене, як майбутню дружину Крістіана, не забуваючи згадати про мій обов'язок народити хлопчика.

І куди я взагалі потрапила?