РОЗДІЛ 20

Ранок у Crawford Group почався тихо. Не тією приємною тишею, коли офіс тільки прокидається, хтось несе першу каву, в переговорних вмикають світло, а ранкові листи ще не встигли перетворитися на пожежі.

Сьогодні тиша була іншою. Напруженою. Наче будівля ще нічого не знала, але вже відчувала, що до обіду кілька дверей тут зачиняться назавжди. Себастіан приїхав за п’ять хвилин до восьмої. Він майже не спав.

Елара заснула в його руках під ранок, і ще довго після цього він лежав поруч, слухаючи її дихання. Кілька разів прокидався від найменшого руху й машинально сильніше притискав її до себе, ніби тіло досі не вірило, що вона повернулася.

Вранці вона була вдома. Лео сидів навпроти неї за сніданком. Цього разу цього вистачило, щоб Себастіан спокійно поїхав до офісу й зайнявся людьми, які напередодні мало не зруйнували все це за кілька годин. 

Коли він зайшов до кабінету, Рід уже чекав. Перед ним на столі лежали дві папки. Одна — з підробленим документом, який вчора залишив Дерек. Друга — тонша. Рід посунув її ближче.

— Оригінал шлюбної угоди. Тієї самої, яку підписала Елара і яку ти так і не підписав. Я забрав її з юридичного відділу особисто.

Себастіан глянув на папку, але не торкнувся.

— Підроблений документ?

— Уже зафіксований, зроблені копії, оригінал у мене. Підпис дуже хороший. Не настільки хороший, щоб експертиза не побачила підробки, але достатньо хороший, щоб людина, яка не очікує обману, повірила.

Щелепа Себастіана напружилася. Рід помітив, але не прокоментував. За всі роки, відколи вони разом витягували Crawford Group із перших невдалих контрактів, судів і фінансових ям, він навчився розрізняти моменти, коли Себастіану потрібна порада, а коли краще просто дати йому кілька секунд.

— Міранда? — запитав Себастіан.

— У будівлі. Приїхала двадцять хвилин тому, ніби сьогодні звичайний робочий день.

— До мого кабінету не допускати.

Рід підняв брову.

— Взагалі?

— Взагалі. Станом на зараз вона відсторонена від роботи. До дев’ятої заблокувати корпоративну пошту, внутрішню систему, фінансові погодження й усі доступи до проєктів. Пропуск анулювати. Її робочі пристрої забрати через службу безпеки.

— Вона вимагатиме зустрічі з тобою.

— Нехай вимагає.

Рід кілька секунд дивився на нього.

— Добре. Тоді ще одне питання: просто звільнення чи повний аудит?

— Повний. За останні три роки.

Тепер Рід уже не приховав реакції.

— Це кілька тижнів роботи.

— Значить, кілька тижнів. Я хочу знати, з ким вона контактувала, кого приводила в компанію, хто отримував через неї інформацію й чи були ще випадки, коли вона вирішувала, що може діяти від мого імені без мого відома.

Рід повільно кивнув.

— Очолю сам.

— Саме це я й хотів сказати.

— Знаю. Ми знайомі занадто давно, щоб я не вмів читати той твій погляд, після якого мій робочий день раптом стає вдвічі довшим.

За інших обставин Себастіан, можливо, відповів би. Сьогодні лише відкинувся на спинку крісла.

— Дерек?

— Уже тут.

— Нехай зайде.

Рід не рушив. Себастіан підняв на нього очі.

— Щось іще?

— Так.

Рід сперся долонею об край столу.

— Я знаю, що ти зараз дуже злий. І маєш на це повне право. Але з Дереком не поспішай вирішувати, що саме хочеш зробити, поки не почуєш його.

— Ти його захищаєш?

— Ні. Я захищаю тебе від рішення, яке завтра може здатися тобі занадто м’яким або занадто жорстким. Ми з тобою вже проходили обидва варіанти.

Себастіан трохи звузив очі.

— Це був натяк на справу Вілсона?

— Це було нагадування, що в двадцять дев’ять ти теж вважав себе абсолютно раціональним.

— Я й був раціональним.

Рід пирхнув.

— Ти кинув степлер у стіну.

— Він був дешевий.

— Саме тому я досі працюю з тобою. Твоє каяття завжди дуже переконливе.

На секунду в кабінеті з’явилося щось від їхньої старої, звичної розмови. Потім Себастіан глянув на підроблений документ, і це зникло.

— Я його вислухаю.

— От і добре.

Рід узяв планшет.

— Тоді я покличу його, а паралельно з цим почну з Міранди.

Вже біля дверей Себастіан зупинив його:

— Ріде.

Той озирнувся.

— Вона більше ніколи не повинна мати доступу ні до мого дому, ні до школи Лео, ні до будь-якої інформації про мою сім’ю. Навіть через третіх осіб.

Обличчя Ріда стало серйозним.

— Зроблю.

Він вийшов. Себастіан залишився сам. На столі лежала справжня угода. Та сама, яка кілька тижнів тому здавалася розумним рішенням. Все просто: фіктивний шлюб, чіткі межі, ніяких зайвих очікувань. Кожен отримає те, що йому потрібно, а потім вони спокійно розійдуться. У папці ще існував той шлюб. Тимчасовий. Зручний. Розкладений по пунктах і підстрахований на випадок, якщо хтось із них раптом захоче більше, ніж було домовлено.