РОЗДІЛ 16

Елара вже майже дійшла до своєї кімнати, коли позаду почула:

— Еларо.

Вона обернулася. Себастіан йшов коридором до неї.

— Якщо ти прийшов повідомити, що я неправильно налаштувала телескоп, усі претензії до Оуена. Він сьогодні офіційно відповідав за технічну частину.

— Обов’язково врахую під час службового розслідування.

Елара всміхнулася, а тоді помітила невеликий темний футляр у його руці. Усмішка зникла.

— Що це?

Себастіан простягнув його їй.

— Відкрий.

Вона не взяла. Подивилася спочатку на футляр. Потім на нього.

— Звідки він у тебе?

— Еларо.

Тепер вона вже точно знала.

— Оуен.

— Не звинувачуй Оуена. Я помітив, що браслета немає, і почав ставити питання.

— І він, звичайно, героїчно тримав оборону секунд п’ять.

— Значно довше. Я був вражений.

Елара все ж забрала футляр. Відкрила. Браслет лежав усередині. Той самий. На кілька секунд жарти закінчилися. Вона просто дивилася на тонку золоту лінію. Потім повільно підняла очі.

— Не треба було.

— Можливо.

Елара кліпнула.

— Що?

— Я сказав: можливо, не треба було.

— Ти зараз визнав, що міг бути неправий?

— Не перебільшуй. Один раз на місяць я можу собі це дозволити.

Її губи ледь сіпнулися, але усмішка не з’явилася.

— Себастіане, це був мій вибір.

— Я знаю.

— Я сама вирішила продати браслет.

— Закласти.

— Суть не змінюється.

— Для ломбарду — дуже навіть.

Елара глянула на нього.

— Ти зараз серйозно збираєшся сперечатися про юридичну різницю?

— Ні. Рід би пишався, але сьогодні я утримаюся.

Вона тихо видихнула й знову подивилася на браслет.

— Я хотіла купити Лео подарунок сама.

— Саме тому я не повертаю тобі гроші за телескоп.

Елара підняла голову. Себастіан стояв зовсім близько.

— Телескоп купила ти. Він твій подарунок Лео. Я не збираюся забирати це в тебе лише тому, що мені простіше дістати кредитну картку.

Вона мовчала.

— Але залишити браслет там я теж не міг.

— Чому?

Цього разу він не відповів одразу. Погляд опустився на футляр у її руках.

— Бо сьогодні я раптом зрозумів одну річ, яку мав зрозуміти раніше.

Елара чекала.

— Ти живеш у моєму домі. Я без проблем купив тобі одяг, організував усе, що вважав необхідним, сказав, що тут твоє місце. І при цьому навіть не подумав про те, що в тебе фактично немає власних грошей, якими ти можеш розпоряджатися без дозволу, пояснень чи запитань. Елара ледь напружилася. Себастіан помітив.

— І перш ніж ти скажеш, що не збираєшся жити за мій рахунок, — ні, я не пропоную тобі кишенькові гроші.

— Добре, тому що після цієї фрази наша розмова могла стати дуже короткою.

— Я припускав.

У його голосі майнула усмішка.

— Я говорю про інше. Я настільки звик вирішувати практичні речі, що вирішив і за тебе, що тобі достатньо дому, одягу й усього іншого.

Елара повільно закрила футляр.

— А мені не потрібне «все інше».

— Тепер знаю.

Він дивився прямо на неї.

— Тобі потрібне своє.

Це влучило точніше, ніж вона очікувала. Елара відвела погляд.

— У мене воно буде.

— Я теж так думаю.

Вона знову дивилася на нього. Він сказав не  «я дам», не «я забезпечу».

А буде. Ніби він навіть не сумнівався, що вона сама до цього дійде.

— Тому, — продовжив Себастіан, — якщо хочеш повернути мені гроші за браслет, повернеш.

Елара звела брови.

— Справді?

— Коли матимеш власний дохід.

На кілька секунд вона замовкла. Він навмисно сказав саме так. Не коли Генрі розблокує рахунки. Не коли владнається їхня ситуація. Коли вона сама зароблятиме.

— І відсотки? — запитала Елара.

— Обов’язково.

— Я так і знала. Мільйонери жахливо дріб’язкові.

Себастіан задумливо подивився на неї.

— Один поцілунок щомісяця до повного погашення.

Елара пирхнула.

— Це не відсотки. Це фінансове шахрайство.

— Подай скаргу Ріду.

— Він виставить тобі рахунок.

— Я переживу.

— За такою ставкою ти ще залишишся винен мені.

— Я готовий ризикнути.

Елара похитала головою. А потім простягнула йому футляр.

— Застебни.

Себастіан на секунду завмер. Вона підняла руку. Порожнє зап’ястя.  Він відкрив футляр, дістав браслет і обережно обвів ним її руку. Маленький замок клацнув. Його пальці затрималися на її шкірі. Елара дивилася на нього.