Розділ 1

— Тоді одружіться зі мною.

Себастіан Кроуфорд мовчав так довго, що Елара майже встигла пошкодувати про сказане. Майже.

Він не засміявся. Не перепитав, чи вона при своєму розумі. Не подивився на неї так, ніби перед ним щойно матеріалізувалося найгірше рішення цього вечора.

Просто дивився. Уважно. Спокійно. З тією неприємною зосередженістю людини, яка звикла спочатку прораховувати наслідки й лише потім реагувати.

Елара витримала його погляд. Відступати було вже пізно.

— Я правильно зрозумів? — нарешті заговорив Себастіан. — Замість грошей, роботи чи будь-якої іншої послуги ви просите мене одружитися з вами?

— Саме так. І, якщо можна, до того, як я встигну усвідомити, наскільки божевільно це прозвучало.

У його очах щось ледь змінилося.

— Ви усвідомлюєте достатньо, щоб жартувати.

— Це захисна реакція. У мене сьогодні складний вечір.

Себастіан відкинувся на спинку стільця.

— Поясніть.

Елара повільно вдихнула. Ще годину тому вона сиділа навпроти батька й Оскара Лейна й думала лише про те, як вирватися з ресторану. Тепер збиралася пояснювати абсолютно незнайомому чоловікові, чому шлюб із ним здається їй розумнішим за повернення додому.  Життя явно вирішило сьогодні не обмежуватися дрібними сюрпризами.

— Мій батько хоче видати мене заміж за Оскара Лейна. Не тому, що ми закохані, не тому, що я цього хочу і навіть не тому, що Оскар йому особливо подобається. Їм потрібна угода, а шлюб має зробити її міцнішою.

— І ви не можете просто відмовитися?

Елара тихо засміялася.

— Звичайно, можу. Я саме цим займаюся останні кілька місяців. Проблема в тому, що мій батько сприймає моє «ні» як невдалу першу версію відповіді, яку можна відредагувати.

Погляд Себастіана став холоднішим.

— Скільки вам років?

— Двадцять вісім. Я повнолітня, юридично дієздатна і прекрасно розумію, що ніхто не може фізично затягнути мене до мерії й змусити сказати «так». Генрі теж це розуміє. Тому він діє інакше.

— Гроші?

— Гроші. Дім. Родинні активи. Знайомства. Моє місце в компанії, яке, як з’ясувалося, ніколи насправді мені не належало. Усе моє життя побудоване так, щоб будь-яка самостійність рано чи пізно впиралася в щось, що контролює він.

Себастіан кілька секунд мовчав.

— А якщо ви вже будете заміжня, угода з Лейном втратить сенс.

— Саме на це я розраховую.

— І для цього вам потрібен саме я?

— Ні. Для цього мені потрібен чоловік, якого Генрі Морріс не зможе залякати, купити або переконати анулювати власне рішення через пів години після весілля.

Елара ледь нахилила голову.

— Ви просто дуже вдало підійшли за всіма параметрами.

— Надзвичайно романтичне пояснення.

— Ви самі кілька хвилин тому пропонували мені гроші й документи. Не перекладайте всю відповідальність за смерть романтики на мене.

Кутик його губ ледь здригнувся. Це тривало одну мить, але Елара помітила.

— Що ви хочете отримати від цього шлюбу? — запитав він уже серйозніше.

— Захист і час, щоб стати на власні ноги без батькового дозволу.

— Не гроші?

— Ні.

— Майно? Компанію? Частку в бізнесі?

Елара повільно підняла брови.

— Ви завжди так представляєте свої переваги жінкам? Бо тоді я починаю розуміти, чому ви досі неодружений.

Цього разу він таки всміхнувся. Ледь помітно.

— Я намагаюся зрозуміти ризики.

— Я підпишу шлюбний контракт. Відмову від претензій на все, що було вашим до шлюбу. Можете окремим пунктом записати компанію, будинки, рахунки, автомобілі й улюблену кавову чашку, якщо вона вам особливо дорога.  Душу не включатимемо.

 — Мою душу ?

— Раптом вона у вас є. Не хочу випадково стати власницею проблемного активу.

Себастіан подивився на неї довше. Елара вже зрозуміла, що його мовчання не означає розгубленості. Навпаки. Саме в такі моменти він думав найшвидше.

— Ви підійшли до мого столу, не знаючи, що я запропоную вам послугу? — запитав він.

Ось воно. Елара випросталася.

— Так.

— І не знали заздалегідь, що сьогодні говоритимуть японською?

— Я навіть не знала, що ви будете в тому ресторані.

— Дуже зручний збіг.

— Для людини, яку дві години тому намагалися поховати в контракті, ви дивовижно недовірливий до жінки, яка вас звідти витягла.

— Саме тому мене важко поховати.

Вона витримала його погляд.

— Я не підійшла до вас, щоб ви стали мені винні. Якби ви просто перевірили документи й більше ніколи мене не побачили, на цьому все б закінчилося. Ідея попросити вас про шлюб з’явилася приблизно за три секунди до того, як я відкрила рот.

— Заспокоює.

— Мене — не дуже.

Телефон на столі знову засвітився. Батько. Елара не торкнулася його. Себастіан перевів погляд на екран і знову на неї.

— Є ще одна річ, про яку ви повинні знати до того, як я дам відповідь.

Вона насторожилася.

— У мене є син.Йому тринадцять.

Вона завмерла. Цього Елара не очікувала. Щоб не показати здивування надто явно,вона відкинулася на спинку стільця.

— І ви вирішили залишити цю дрібну деталь на десерт?

— Ви попросили мене про шлюб приблизно три хвилини тому. Я ще не встиг скласти презентацію.

— Справедливо.

Себастіан не всміхнувся. Навпаки, його погляд став серйознішим.

— Його звати Лео. І я хочу, щоб ви зрозуміли це до того, як ми підемо далі. Мій син — найважливіша людина в моєму житті. Я можу погодитися на цей шлюб, дати вам своє прізвище й захист, якого ви просите. Але якщо наша домовленість хоч якимось чином почне шкодити Лео, вона закінчиться тієї ж миті. Без переговорів.

У його голосі не було погрози. Просто межа. Чітка й безумовна. Елара дивилася на нього кілька секунд. І несподівано саме ця жорсткість не налякала її. Навпаки.

— Тоді вам навіть не доведеться її припиняти, — сказала вона.