Епілог...

                                                                    下辈子，我会先找到你。"
2112 рік...
Ніч не була темною — вона була наповнена м’яким неоновим сяйвом футуристичного міста, що відбивалося у хвилях океану. Аві стояла на самому краю берега, де вода торкалася піску, наче шепіт вічності. У свої двадцять вона вже підкорила світ словами, але всередині неї завжди жила тиша, яку не міг заповнити жоден успіх, жодна премія чи аплодисменти.
Поруч, на безпечній відстані, стояла її подруга. У кожному її русі, у тому, як вона сканувала горизонт, відчувалася стародавня сила — та сама незламна вірність Арії, яка тепер трансформувалася у професійну витонченість. Вони були дуетом, що не потребував пояснень.
Але раптом повітря завібрувало. Океан на мить затих, наче затамувавши подих. Аві обернулася.
Навпроти неї, всього в кількох кроках, стояв юнак. У його постаті було щось від сталі та вітру, щось настільки знайоме, що в грудях Аві стався справжній тектонічний зсув. Коли їхні очі зустрілися, простір між ними спалахнув невидимим золотим вогнем.
Це не було просто знайомство. Це було Близнюкове Полум’я, що нарешті знайшло свою другу половину після тисячолітнього блукання в пітьмі.
Всередині Аві стався емоційний вибух — такий самий потужний, як колись у паливній системі того далекого бункера, але цього разу це був вибух творення, а не руйнування. Кожна клітина її тіла відгукнулася на його присутність. Вона відчула, як її «золота нитка» натягнулася і нарешті замкнула контур. У його погляді вона побачила не просто незнайомця, а дзеркало власної душі — ту саму глибину, ту саму жертовність і ту саму «тишу», яку вони колись розділили на острові Нанші.
Він не промовив ні слова, але його присутність заповнила весь її всесвіт. Це було відчуття абсолютного впізнання. Повернення додому.
Проте це зовсім інше життя, інша історія.. Вона наповнена щирістю, коханням і вірності. Історія, де всесвіт дозволив насолоджуватись один одним.....