Розділ 17 Іноземна німота

      Сюзі наближалася до Ліна своєю фірмовою владною ходою. Її зовнішність вражала доглянутістю: від чітких ліній фігури до рівного, сяйливого тону шкіри без жодних недоліків. Світлий колір обличчя контрастував із виразними очима, а легкий макіяж лише м’яко підкреслював природну повноту губ, зберігаючи реалістичність образу. За нею, наче тіні, крокували двоє кремезних охоронців, створюючи навколо дівчини ауру недосяжності. Сюзі ж відповіла на них виключно зверхнім мовчанням, ледь помітно окинувши натовп презирливим поглядом. 

       Коли вона підійшла впритул, Лін інстинктивно зробив крок назад, наче захищаючи свій внутрішній простір. Його голос прозвучав холодно, мов удар металу об лід:

 — Що ти тут робиш?

         Сюзі всміхнулася, і її слова потекли солодким сиропом, за яким ховалася залізна воля: 

— У твоєму агентстві сказали, що ти поїхав до Кея. Тож я вирішила його навідати. Як не як, ми незабаром станемо родиною. А до хворого з порожніми руками не йдуть, тому ми заїхали сюди по свіжі фрукти. Ти теж за вітамінами?

 — Могла б просто попросити одного з своїх слуг купити та відправити. Навіщо самій іти? — роздратовано буркнув Лін. 

— Це брат мого майбутнього чоловіка, тому я повинна піклуватися про нього сама, — виправдовувалася Сюзі.

       Лін промовчав. Він гарячково шукав вихід, а очі — Аяну. Юнак нарешті помітив її: вона сиділа біля фонтану, відсторонена й самотня, дивлячись убік. Вона була такою справжньою на фоні цієї штучної розкоші Сюзі. Серце Ліна стиснулося — він мусив діяти негайно.

 — Мій брат почуває себе вже набагато краще, але він не хоче бачити нікого окрім, найрідніших, тому я перепрошую, але мені час, — відрізав він, намагаючись втримати маску спокою перед об’єктивами фанатів. 

      Лін ввічливо кивнув натовпу і зробив крок у тінь, але раптом відчув, як пальці Сюзі міцно вчепилися в його лікоть. Її голос став спокусливо наказовим: 

— Тоді поїдемо разом? Я ж твоя наречена, а отже — одна з таких. Лін на мить завагався; його мозок працював на межі можливостей. 

— Е-е… я ще не купив йому… — він затнувся, і в цей момент його погляд упав на вивіску магазину оптики. — Окуляри!

 — Окуляри? — Сюзі здивовано підняла ідеально доглянуту брову. 

— Так, він був на війні, там яскраве сонце, пісок… він звик до тактичних окулярів, — випалив Лін, дивуючись власній винахідливості.

        І, не чекаючи відповіді, він різко вивільнив руку і рішуче попрямував до входу в магазин. Щойно юнак опинився всередині, під спалахами камер фанатів, він миттєво прослизнув крізь торговий зал до чорного виходу. Вискочивши на сусідню вулицю, Лін кинувся назад до фонтану. 

      Весь світ стиснувся до одного звуку — воглушливої пульсації у вухах. Серце підкотилося до самого кадика, перетворюючи кожен вдих на судомне зусилля. Він відчував, що ця втеча — не просто від Сюзі, це втеча до власної свободи, яка зараз сиділа біля холодної води й чекала на нього. 

       Поки Лін був зайнятий своєю грою, намагаючись втримати маску перед Сюзі та натовпом, Аяна прощалася з місіс Чхве та дівчатами. Ці останні слова були тихими, але сповненими щирості. Обійми були такими міцними, ніби в них вкладено всю невисловлену вдячність, а коротке "дякуємо", прошепочене на вухо, ще довго відлунювало всередині. З кожним кроком їхні постаті ставали дедалі меншими, аж поки остаточно не розчинилися в сутінках, залишивши по собі лише щемкий спогад.

     Саме в ту мить, коли Аяна залишилася вразливою й самотньою біля фонтану, до неї підійшли двоє молодиків. Один був помітно напідпитку: його рухи були розхлябані, а в очах горів непристойний вогонь. Інший, хоч і тверезий, змірив дівчину таким липким і нахабним поглядом, що їй стало фізично нудотно. 

— 嘿美丽！(Ей красуня!) — кинув один із них китайською, вишкірившись у брудній посмішці. 

— 我们将度过一个非常炎热的夜晚 (На тейбе чейкає дуже гарйяча ніч), — додав інший, плутаючись у словах, але намагаючись видавити з себе щось на кшталт компліменту. 

       Аяна відчула, як серце зробило болісний поштовх і перейшло на запеклий, нерівний ритм. Паніка накотилася холодною хвилею, змушуючи зіниці розширитися від гострого відчуття незахищеності. У правому вусі, де ще секунду тому лунав спокійний синтезований голос, раптом запала мертва, вакуумна тиша. Короткий знущальний писк сповістив про критичну помилку — і світ миттєво втратив сенс. Чужа мова, яка завдяки цифровому фільтру здавалася зрозумілою та контрольованою, вмить розсипалася на хаотичне нагромадження гортанних звуків та агресивних інтонацій. Вона залишилася замурованою у власній німоті, безпорадна перед обличчям ворога, чиї наміри тепер стали для неї нерозшифрованим кодом.

      Коли один із хлопців простягнув руку й кінчиками пальців торкнувся її плеча, тіло Аяни здригнулося від огиди. Але в ту ж мить вона відчула, як її хтось різко й рішуче притягнув до себе, і дівчину обійняли сильні руки; перш ніж вона встигла розгледіти рятівника, ніс уловив знайомий аромат — запах безпеки та мускусу. Це був Лін. Його голос пролунав глухо, але був сповнений такої люті, що здавалося, саме повітря навколо завібрувало:

— 她是我的。如果你敢再碰她一下，我就送你下地狱。 (Вона моя. Спробуй ще раз доторкнутися — і я організую тобі спальне місце на два метри під землею.)

      Аяна не зрозуміла жодного слова з його загрозливого рику. Зламаний девайс у вусі був лише холодним шматком пластику, який давав лише примарний захист. Але вона відчула силу й хвилювання в його тоні. Їй не потрібен був переклад, щоб зрозуміти: він прийшов за нею. 

— 你以为你是谁啊？( Та хто ти такий?) — ледве вимовив китайською п’яний юнак, намагаючись зберегти зухвалість перед чоловіком, який тримав дівчину так, ніби вона була його власною душею.

       Лін повільно повернув голову до нападників. У його погляді, гострому як лезо тактичного ножа, палала холодна рішучість. Голос прозвучав низько, без жодної тіні сумніву чи гри на публіку: 

— 我是她最亲爱的人。(Я — її коханий чоловік.)