Розділ 14 Босоніж до правди

      Минув тиждень — виснажливий, розтягнутий, наче нескінченна кардіограма для кожного з них. Селі продовжувала свою гру щодо Сергія. Вона намагалася уникати Аяну, бо багато чого директорка не знала, як пояснити. І головною її таємницею стало те, що до них найближчим часом збиралася приїхати Омелія. Тому Селі потрібно було якнайшвидше підготувати документи і деякі висновки експерименту препарату. 

       Лін існував у режимі постійного очікування; його душа звикла до змін, тепер зациклилася на одному образі. Він нарешті капітулював перед собою: байдуже на світські умовності, байдуже на контракти та наслідки — його нутро вимагало лише одного: бути з нею поряд. Кожного разу, переступаючи поріг палати, він замість вітання кидав Кею лише одне німе питання, яке брат зчитував миттєво. 

— Вона приходила?

 — Так, вчора... 

     Лін невдоволено глянув на брата, адже вчора Кей просив не приходити. Та навіть якби він і міг, то все одно не вирвався б із зйомки. Кей лише лукаво всміхався, насолоджуючись цією трансформацією зазвичай самовпевненого брата: 

— Невже ти остаточно здався, Ліне? — питав він з легким піддражнюванням. — А як же твій бездоганний імідж? Всіма улюблений актор? Що скажуть твої продюсери, коли побачать поряд із тобою дівчину, яку неможливо вписати в їхні золоті стандарти? 

      Ці слова щоразу вдаряли Ліна під дих. Раціональна частина мозку погоджувалася: Аяна не була частиною його глянцевого світу, вона була занадто справжньою, занадто "неправильною" для камери та фанатів. Але серце плювало на логіку. Воно детонувало щоразу, коли в його пам’яті виринав запах її волосся чи її відчайдушний крик у коридорі. 

     Аяна ж перебувала на межі емоційного колапсу. Вона намагалася знайти той таємничий препарат, який Селі вводила Кею. Адже дівчина не раз ловила себе на думці, що його здоров'я занадто швидко покращується, і їй не потрібен медичний диплом, щоб це помітити. Аяна намагалася провідувати військового тоді, коли Ліна не було, щоб ненароком з ним не зустрітися. Вона ще не була готова прийняти правду. А приїзд Омелії та Сергія став для неї непростим шоком. Кожен їхній погляд, кожне слово було черговою цеглиною в стіні, якою її намагалися відгородити від неї самої. Аяна відчувала себе загнаним звіром, чий простір звузився до кількох квадратних метрів тісної лікарняної ванної кімнати.

        Там, притулившись лобом до холодного кахлю, вона нарешті могла зірвати маску "слухняної помічниці" та просто дихати. Це був її єдиний вівтар тиші. Її душа розривалася між тваринним страхом перед тиском родини та цим невидимим, магнетичним покликом, який змушував її шукати Ліна навіть у порожнечі заплющених очей. 

     Селі, нарешті викроївши вільну хвилину, вирішила піти на ризик, щоб врятувати Аяну. Вона запропонувала Омелії та Сергію невелику екскурсію містом — тендітну спробу виграти для дівчини хоча б годину тиші. Омелія погодилася майже одразу, але в погляді Сергія читалася підозріла негнучкість. Зрештою, під тиском материнського ентузіазму, вони пішли, залишивши Аяну наодинці з дядьком. Омелія не до кінця розуміла, чому всі такі напружені щодо її брата. Навіть чоловік, хоч і стримано, але невдоволено заборонив йому приходити. Жінка була ображена на Вірмонда; вона думала, що хоча б донька буде радіти зустрічі з Сергієм — він же так їй допоміг. Директорка йшла з важким серцем: вона пам’ятала першу зустріч із цією дівчиною і розуміла, що зараз Аяна стоїть на самому краю прірви. Дорогою Селі не лише показувала культуру Китаю, а й намагалася розкрити Омелії очі, показуючи певні документи. Сергій змірив племінницю зловісним поглядом, у якому змішалися зневага та прихована лють. 

— Ну що, всю дурь із голови вилікували? — кинув він своїм звичним, грубим тоном, що нагадував скрегіт іржавого металу. 

— Хто знає? — відрізала вона.

 — А от твоя сестра не захотіла лікуватися та напевно десь гниє разом з Оксаною, — продовжував люто говорити Сергій. — Один мій знайомий бачив ту вертихвостку в борделі; ти така сама, як і вона, ви ж однієї крові... 

— Вам видніше… — втративши контроль над власною обережністю, додала: — як і вашій новій коханці. 

       Слова зависли в повітрі, наче вирок. Сергій, розлючений і приголомшений викриттям, ударив Аяну без вагань. Кулак із силою врізався в її обличчя, і світ навколо затьмарився. Біль розірвав голову, губа розсіклася, а тепла кров миттєво заповнила рот, залишивши на язиці гіркий металевий присмак.

       Сергій миттю збагнув: вони в лікарні, зайвий шум йому не потрібен. Він поспішно вийшов, давши собі хвилину, щоб охолонути. Але для Аяни це стало сигналом. Тремтячи від шоку й первісного страху, вона схопила куртку Ліна — свій єдиний щит у цьому пеклі. Навіть не помічаючи, що була лише в майці та коротких піжамних шортах, Аяна босоніж вискочила в коридор. Її ноги торкалися крижаного лінолеуму, а серце вибивало такий шалений ритм, що він заглушував усі звуки навколо.

         Сергій майже одразу помітив її тінь у дверях. Його очі налилися гнівом, і він рушив слідом. Важкі кроки переслідувача луною розносилися пустим коридором, наздоганяючи дівчину, яка бігла, керована лише одним інстинктом — вижити й знайти того, чиє ім'я вона постійно повторювала. На жаль для Аяни, за останній місяць сьогодні був перший вихідний, коли лікарня була майже пуста. Тому дівчині ніхто не міг допомогти. 

       Доля, здавалося, нарешті зглянулася над її безмовним криком. За одним із поворотів коридору Аяна буквально врізалася в Ліна. Зіткнення було настільки раптовим і сильним, що обоє опинилися на підлозі, але юнак встиг перехопити її, міцно притиснувши до своїх грудей. Його погляд миттєво вихопив те, що змусило його кров закипіти: сльози, що заливали обличчя, і розбита, закривавлена губа. У ту ж мить серце Ліна наповнилося люттю, якої він не відчував навіть у самому пеклі бойових тренувань. Аяна поспішно відсахнулася, намагаючись підвестися. Вона опустила очі, ховаючи свій біль, й ледь чутно прошепотіла: