Розділ 12 Аромат ніжності.

        Аяна змогла видихнути лише тоді, коли двері її кімнати тихо зачинилися за спиною. Вона на мить притулилася до них, відчуваючи, як напруга поступово відступає. Куртку юнака обережно поклала на ліжко Арії, ніби боялася зім’яти чи знецінити цей несподіваний дар. Потім, зібравши сили, зняла навушник і браслет, обережно поклала їх на стіл і пішла в душ. 

       Тепла вода змивала з неї втому, кров і тривогу останніх годин. Вона дивилася на своє відображення й намагалася переконати себе, що все під контролем, хоча всередині ще вирувала буря. Привівши себе до ладу, Аяна знову спробувала зателефонувати сестрі. Її пальці тремтіли, коли вона натискала кнопку виклику, але відповідь була незмінною — тиша, а потім коротко: "абонент поза зоною зв’язку." Це мовчання різало серце сильніше, ніж будь-які слова. Аяна впала на ліжко, коротко написала Арії, що вони безперешкодно повернулися до лікарні і що зателефонує їй завтра. Огорнута цією пусткою, дівчина зрештою провалилася в сон. Наступного ранку Аяна не поспішала повертатися до реальності: уперше за довгий час вона просто нерухомо лежала, вдивляючись у порожнечу стелі. 

        Вона дозволила думкам розлитися у просторі, наче тиха хвиля, що заповнює кожен куточок. Її погляд випадково зупинився на куртці, залишеній на ліжку. Спочатку це була лише деталь інтер’єру, але поступово образ набув ваги. Куртка не належала їй — у ній відчувалося тепло чужих рук, відлуння мовчазної турботи, яке неможливо привласнити. Раптове усвідомлення пронизало її: залишити цю річ собі означало б зберегти не матеріальний предмет, а чужий жест, чужу присутність. Це було б неправильно. Куртка стала символом довіри й підтримки, які слід повернути власникові. Вона відчула легкий тягар на серці, змішаний із вдячністю й сумом, і зрозуміла, що цей крок — єдиний спосіб зберегти чистоту того моменту.

        Аяна швидко надягла браслет і навушник, які моментально підключилися. Потім неспішно накинула довгу в’язану кофту, щоб приховати глибокий виріз майки та оголені плечі; вона взяла куртку в руки й попрямувала до виходу, але перед дверима на мить зупинилася. Серце стислося від хвилювання: повернути цю річ означало знову зустрітися з ним, з тим поглядом, який її зводив із розуму, через що вона намагалася забути й водночас прагнула побачити його знову.

        Зібравшись із силами, дівчина вийшла з кімнати, але вирішила спочатку завітати до Селі. Її кроки були швидкими, але всередині кожен рух здавався важким, наче вона несла не куртку, а власну долю. 

      Аяна йшла коридором виснажено, майже не помічаючи, що лікарня вперше була переповнена людьми. Її кроки були важкими, а думки розсіяні. Вона постукала до кімнати Селі, але відповіді не було, тож дівчина вирішила пошукати директорку в кабінеті. 

        Саме тоді, у вузькому коридорі, Аяна випадково знову зіштовхнулася з Ліном. Цього разу вона встигла зупинитися перед тим, як врізатися в нього. Їхні погляди зустрілися — і світ навколо ніби завмер. Жоден не міг відвести очей чи зробити крок убік. Серця почали битися в унісон, і в обох з'явилося велике, майже неконтрольоване бажання поринути в обійми. Але вони стрималися. Першою заговорила Аяна. Її голос звучав м’яко українською, але щойно вона замовкла, масивний титановий браслет на її зап'ясті ледь помітно блимнув синім індикатором. Через мить із пристрою пролунав бездоганний, позбавлений емоцій переклад китайською мовою. 

— Твоя куртка. Дякую за допомогу вчора, — вона простягла річ, намагаючись не торкнутися його пальців. 

      Лін помітно здригнувся. Він заціпеніло вдивлявся в пристрій на її руці. Його очі розширилися від подиву; у них промайнув страх, який миттєво змінився ноткою глибокого полегшення. "她懂我吗？我们终于可以谈谈了吗？如果我拿走这件夹克，我可能再也见不到它了." ("Вона мене розуміє? Ми нарешті можемо поговорити? Якщо я заберу куртку, то можу більше її не побачити") — ця думка читалася на його обличчі чіткіше за будь-які слова.

— Залиш собі. Тобі краще пасує цей "стиль мілітарі", ніж ті піжамні шорти, — промовив він, усміхаючися лише кутиком рота. Та в його очах жила тривога, яку він не міг приховати. 

— Мій стиль — це комфорт, а не дефіле. На щастя, я не модель, — відповіла Аяна. Її тон намагався бути скептичним, але в ньому звучала грайливість, яку вона не змогла стримати. Щоб відвести увагу від себе, вона швидко змінила тему. — Той військовий… він твій родич? 

— Мій брат! — з ноткою ревнощів промовив Лін, і його голос став різкішим. — А що?

 — Як він? — стурбовано запитала Аяна. 

      Лін різко став серйозним. 

— Лікарі кажуть, ти сильно допомогла йому там, у вертольоті. Завдяки цьому його життя вдалося врятувати, — почав він монотонно, але потім, ніби розгубившись, додав: — Навіщо? Ти ж нас навіть не знаєш. 

— Я так не думаю… — прошепотіла Аяна, опустивши очі. 

— Ти про що? — Лін зробив крок уперед.

        Серце Аяни забилося ще швидше, і вона відчула, як паніка охоплює її. 

— Не важливо, знаєш ти когось чи ні. Він допомагав людям, рятував і захищав їх, навіть якщо не був із ними знайомий, — її голос тремтів, але слова звучали щиро. — То чому я не можу зробити для нього те саме? 

— То ти рятуєш кожного гарного хлопця, який тобі сподобається? — із сарказмом кинув Лін, намагаючись приховати власні емоції. 

— Не забувай, що ти також гарний! — образливо буркнула Аяна й, не витримавши напруги, побігла до кабінету Селі. 

      Останні фрази прозвучали, коли Аяна вже була на певній відстані, тому Лін не одразу зрозумів, чому вона втекла. Її кроки відлунювали коридором. Юнак стояв непорушно, але всередині нього розгорталася справжня буря. Її слова про те, що він "також гарний", випалили в його цинізмі глибоке тавро. Він намагався вхопитися за звичний скепсис, переконати себе, що це лише чергова дивна дівчина в екстремальних обставинах. Але його власна ДНК, здавалося, протестувала проти цієї брехні.

      Ревнощі обпікали горло — він не хотів, щоб вона була такою милосердною до всіх. Лін хотів виокремити її світ із натовпу, привласнити ту іскру, яку дівчина так необачно кинула йому. "如果她也能轻易地将自己的心献给每一个英俊的男人呢?" ("А якщо вона так само легко віддає своє серце кожному красеню?") — це питання боліло більше, ніж старі рани.