Розділ 8 Мова жестів і поглядів.

        Минуло кілька секунд, перш ніж Аяна змогла прийти до тями й усвідомити, що сталося. Дівчина все ще відчувала гул у вухах. Камінь був холодний, та там, де його руки торкнулися шорсткої поверхні, розливалося пекуче тепло. Вона бачила, як він різко підвівся — у кожному його русі була професійна відточеність і прихована сила. Коли він кинув свій роздратований закид китайською, для Аяни це не було просто іноземною мовою. Це був рокіт грому перед початком великої зливи. 

— 你到底在看哪里?！(Ти хоч дивишся, куди біжиш?!)

 — Я... я не розумію, — прошепотіла вона; її голос був дзвінким, але в ньому вже не було паніки, лише магнетичне зацікавлення.

       Вона підняла голову, і її далекоглядний погляд зустрівся з його очима, і в цей момент час зупинився. Те невдоволення, про яке свідчив його голос, раптом розбилося об щось глибше. Слова прозвучали для Аяни монотонно, віддалено, ніби крізь товсту стіну. Вона не розуміла їхнього змісту, але відчувала інтонацію — холодну, роздратовану... 

      Перед нею стояв юнак із правильними рисами обличчя — овальна форма, що ідеально пасувала як сучасним образам, так і складним зачіскам в історичних дорамах. Його очі були головним акцентом: глибокі, млосні, здатні миттєво змінюватися — від дитячої беззахисності до суворої холодності. У них жила сила, яку він майстерно приховував за мімікою.

       Його ніс був високим і прямим, додаючи профілю витонченості, а густі, виразні брови підкреслювали мужність навіть тоді, коли він виглядав ніжним. На вустах з’явилася знайома їй "напівусмішка" — трохи зухвала, майже виклична, яка, здавалося, була його візитівкою. 

      Він виглядав атлетично, але водночас елегантно. Проте найбільше Аяну вразило його вбрання — складні шари темного шовку, вишивка, що мерехтіла на сонці, і довгі рукави, які ледь тріпотіли на вітрі. Він здавався привидом із величної епохи Хань, що випадково заблукав серед скляних хмарочосів Шаняня. 

      Спершу його погляд і слова були лютими, але потім він змінився. Юнак простяг руку до Аяни і знову тією ж китайською мовою промовив: 

— 你没事吧？ (З вами все добре?) 

       Цього разу його голос був іншим — у ньому відчувалася стурбованість, навіть м’якість. Але для Аяни це нічого не змінювало: вона все ще не розуміла жодного слова. Її думки билися в голові, мов відлуння: "Що він говорить? Я нічого не розумію! Нічого!". 

     Кожного разу, коли хтось звертався до неї китайською, вона відчувала себе загубленою серед чужих звуків. Її очі розширилися, серце стискалося від безсилля, а в голові народжувалася паніка. І все ж у цьому незнайомому голосі вона вловила щось важливе — турботу, яка пробивалася крізь мовний бар’єр. 

       Її очі бігали розгублено — від його плечей до рук, від ніг до обличчя, немов намагаючись скласти цілісну картину незнайомця. Та раптом погляд зупинився на його очах. І в ту мить світ навколо ніби розчинився. "Я вже бачила їх… десь у минулому житті. Але тепер вони ще більш ідеальні, ніж у моїй пам’яті", — промайнула думка в голові Аяни. 

       Юнак, помітивши її розгубленість, присів поруч на одне коліно, миттєво зменшивши відстань між їхніми обличчями. Тепер Аяна могла бачити кожну вію на його млосних очах, відчувати тепло, що виходило від його шкіри. Його рух був несподівано лагідним, мов у хижака, який вирішив не полювати, а захистити. Серце Аяни забилося в шаленому ритмі, пульсуючи десь у самому горлі. Її очі розширилися, застигши між страхом перед невідомим і захопленням від його ідеальної вроди. 

— 你没事吧？能听到我说话吗？还是你不明白？(З вами все добре? Ви мене розумієте? Чи, можливо, не чуєте?) — промовив він повільно, його низький голос вібрував у повітрі Шаняня, мов натягнута струна.. 

        Аяна не зрозуміла жодного слова. Її губи тремтіли, але вона не змогла вимовити нічого у відповідь. У голові звучала лише одна думка: "Я нічогісінько не розумію… нічого!" Вона була настільки приголомшена, що навіть не помітила, як світ навколо остаточно зник. Саме в цей момент їх наздогнала Арія. Вона тримала за руку Олю, яка вирвалася й кинулася до Аяни, зі сльозами на очах і криком: 

— Вибач!

        Арія почула останню фразу незнайомця та незадоволено пронизала його поглядом. Потім набрала повітря в легені і, намагаючись спокійно й швидко пояснити юнакові китайською, її слова розрізали наелектризовану тишу:

 — 她能听到你的话，只是不懂中文。所以她才没说话。(Вона вас чує, просто не знає вашої мови. Тому й мовчала). ​

      Юнак повільно підвівся, випрямляючись на весь свій атлетичний зріст. Його збентежила картина маленької дівчинки, яка, здригаючись від плачу, ховалася в обіймах Аяни, шукаючи захисту. На мить у його погляді промайнуло щось схоже на пом’якшення, але він миттєво приховав це за маскою байдужості. Група людей стояла під прицілом десятків камер, занурена в роботу над епізодом. Вони не помічали нічого довкола. З іншого боку кілька дівчат із плакатами схилилися одна до одної, перешіптуючись і з цікавістю стежачи за процесом. Юнак переконався, що його не побачили, і, перевівши погляд на Арію, ледь підняв одну брову; у його голосі забринів легкий, майже невагомий сарказм:

 — 那么，你会说我的语言？(А ви, значить, знаєте мою мову?) 

— 正如你所见，没错( Як бачите, так!) — відповіла Арія тим самим тоном. Її китайська була бездоганною — сухою, чіткою, з легким акцентом, який лише додавав її словам ваги. 

      Аяна дивилася на них розгублено, не розуміючи жодного слова, притискаючи до себе Олю... Вона відчувала себе чужою серед цього діалогу, ніби стіна відділяла її від світу. Нарешті вона звернулася до Арії:

 — Арі… я, коли бігла, не помітила сходи й випадково впала на юнака. Як китайською буде "вибачення"? — її голос був стурбованим, майже винуватим.

       Арія кинула колючий, майже крижаний погляд на юнака. Її обличчя залишалося непроникною маскою, але в очах спалахнув виклик. Вона зробила крок уперед і на бездоганній китайській переклала, хоча її тон був далеким від покірності: ​

— 阿雅为利用了你的勇气而向你道歉。 (Ая просить вибачення за те, що скористалася вашою мужністю).