Розділ 7

Ранок настав тихо й світло. Дівчата прокинулися рівно о шостій, немов їхні серця відчували, що цей день буде особливим. Вони швидко вмилися, вдягнулися й попрямували до їдальні. Там їх чекали склянки свіжого соку й тарілки з хрусткими пластівцями. Кожна відчувала всередині вир хвилювання й радості — попереду було щось нове, невідоме, але водночас бажане.  
Селі з’явилася ближче до восьмої. Коли вона зайшла до їдальні, її зустріли обурені погляди — дівчата вже встигли відчути нетерплячість.  
— Я вас розумію, — спокійно промовила директорка, сідаючи поруч. — Але часу буде більш ніж достатньо, навіть якщо ми виїдемо об одинадцятій.  
— Ми? — насторожено перепитала Аяна, її голос прозвучав із легким сумнівом.  
Селі усміхнулася, але в її очах світилася серйозність:  
— Так. Я поїду з дівчатками. Не хвилюйтеся, я вам не заважатиму. Нам просто також потрібно до центру.  
Вона розповіла про зустріч із можливими кандидатами на роль батьків для Олі й Олени. Її слова були сповнені надії, але й тривоги — адже знайти родину для дітей означало подарувати їм нове життя. Аяна й Арія переглянулися. У їхніх очах світилася рішучість. Вони зрозуміли: це важливий момент, і вони хочуть бути поруч.  
— Ми приєднаємося, — промовили вони майже одночасно, і в їхніх голосах звучала не лише цікавість, а й готовність розділити відповідальність.  
У цю мить дівчата відчули, що їхня подорож набуває нового сенсу. Закінчивши сніданок, вони гуртом вирушили до машини та нарешті поїхали. Дорога пролягала крізь вузькі вулички, що підіймалися крутими схилами й раптово переходили у сходи, гублячись між багатоповерхівками. Час від часу перед очима відкривався несподіваний вид на річку — її срібляста гладь мерехтіла крізь хаотичну забудову, немов нагадуючи про спокій серед міської метушні. Тут усе жило вертикально: навіть маленькі кіоски примудрялися втиснутися на крихітних терасах, створюючи дивний, але гармонійний рельєф.
​Ще хвилин десять — і вони опинилися на центральних вуличках Шаняня. Вони були вузькі, але сповнені життя, поєднували старе й нове: поряд із невеликими чайними лавками стояли модні кав’ярні, поруч із пральнею, де сушилася білизна, сяяли вітрини дизайнерських бутіків. Цей контраст заворожував: запах дорогого парфуму з бутіків змішувався з ароматом свіжозавареного жасминового чаю та вогкого каменю. Шанянь не просто жив — він пульсував.
​Вечорами та під яскравим сонячним світлом тут панувала особлива магія. Коли сутінки починали огортати місто, неонові вивіски — насичено-сині, глибокі червоні та отруйно-смарагдові — відбивалися в калюжах після недавнього дощу, перетворюючи асфальт на розлите чорнило, перемішане з вогнями. Удень сонячні промені торкалися кожної вітрини, відбиваючи золоті промінчики, і місто ставало схожим на кадр із високобюджетної драми. Аяна дивилася у вікно автомобіля і відчувала, як цей ритм міста починає битися в її скронях. Це був простір, де кожен поворот обіцяв фатальну зустріч, а кожна тінь у під’їзді здавалася знайомою. Шанянь готував для неї щось величне, і саме повітря тут здавалося наелектризованим — ніби перед грозою, якої немає на прогнозі погоди.
Арія й Аяна, дивлячись на це, відчули себе героїнями романтичної дорами, ніби їхня власна історія впліталася у ритм міста. Та швидко зібравши думки, вони вийшли з машини, повертаючись до реальності.  

    — Нам потрібно пройти до середини вулички, — спокійно пояснила Селі. — Місіс Чхве казала, що там є фонтан, і вона чекатиме нас саме там.  
    — Ти знаєш, у якому напрямку йти? — запитала Арія, уважно дивлячись на карту.  
     — Ні… — зізналася Селі, розгублено крутячи її в руках.  

Аяна усміхнулася й весело запропонувала:  

     — Тоді ти розбирайся з картою, а ми будемо слідкувати за дівчатами. Лано, ти за Оленою, а я за Олею.  

Арія кивнула й міцно взяла Олену за руку. Аяна зробила те саме з Олею. Їхні пальці переплелися, і цей простий дотик дарував дітям відчуття захищеності. Селі сподобалася ця ідея. Вона зосередилася на карті й неспішно рушила вперед, а дівчата йшли слідом, тримаючи дітей поруч. У їхніх серцях було хвилювання, але й тепло — вони знали, що йдуть назустріч чомусь важливому.  
Спочатку все йшло за планом. Вони рухалися вузькою вуличкою, серед шуму й метушні перехожих. Гомін міста зливався в єдину хвилю, що накочувалася на них з усіх боків.  
Селі йшла попереду, не звертаючи уваги на розмови навколо. Її погляд був прикований до карти, вона зосереджено вивчала кожну лінію, кожен поворот, ніби від цього залежала їхня безпека.  
Арія, навпаки, прислухалася до голосів. Її слух уловлював акценти, інтонації, слова. Вона розуміла все: одні дівчата захоплено обговорювали актора, який їм подобався, і з подивом дізналися, що він має дівчину; інші говорили про школу, про вчителів і домашні завдання. Для Арії це було природно — вона легко впліталася у ритм чужих розмов, відчуваючи себе частиною цього багатоголосого світу.  
Аяна ж ішла поруч у замішанні. Вона чула голоси, розрізняла їхній темп, відчувала емоції, але слова залишалися для неї чужими, нерозбірливими. Її очі були широко розкриті, сповнені розгубленості й тривоги. 

   — Спокійно, Аяно, — прошепотіла вона сама собі, і її врівноважений тон був радше спробою переконати власне серце. — Ти бачиш суть. Дивись на їхні очі, а не на губи.

Аяна постійно ловила силуети Арії й Селі, ніби боялася загубитися серед цього шумного натовпу. Її серце билося швидше, і кожен крок здавався випробуванням. Вона відчувала себе маленькою серед великого міста, але водночас знала: поруч є ті, хто не дасть їй зникнути у цій чужій мовній стихії.  
Та перед самим поворотом до фонтану їхній план несподівано розсипався. Препарат, створений Омелією, справді допомагав, але мав приховані ускладнення. Іноді симптоми не лише поверталися, а й посилювалися,  і ще з’являлися нові, яких раніше не було. Їх можна було б скоригувати ліками, і тоді нічого страшного не трапилося б. Але Селі ще не знала про ці побічні ефекти, тому не давала дівчатам жодних додаткових засобів.  
Саме в цю мить Олю охопив раптовий, некерований прилив активності. Її очі блиснули, рухи стали різкими й непередбачуваними. Вона вирвалася з руки Аяни так швидко, що та навіть не встигла зрозуміти, що відбувається. Маленька дівчинка стрімко побігла в інший бік, гублячись серед натовпу й вузьких вуличок.