Залізна діва.

Толя як і Леся залишилися живі. Ждан наказав їх обох спустити до підвалу. Там були приміщення для тортур. Їх помістили до різних камер. Сирі темні кімнати, підлога та голі стіни. Дерев'яні оббиті металом двері не пропускали ніякого світла, хоча можливо це через те, що і в коридорі не було світла.

Лісі скували руки в кайдани за спиною, і причепили до стіни. Багато годин вона просиділа нерухомо, сама не знаючи скільки часу пройшло. Її нічого не мучило, ні жага ні голоду ні біль від ран і туго затягнутих кайданів. Все про що вона могла думати ця картина перед очима батька, що стоїть на колінах. Його усмішка змушувала її серце стискатися. Вона ніяк не могла усвідомити, що більше не зможе його побачити, що так само як і мами, тепер немає і батька, що вона тепер одна.

Наступним етапом була повна байдужість. Перестраждавши першу мить їй стало раптом все одно, не те щоб смерть батька було для неї ніщо, ні, просто вона перестала якось реагувати на це. Не було ні душевного болю, ні розпачу. Такий собі самозахист, від того, що б не збожеволіти. Мозок ніби відключає емоції, щоб ти міг перевести дух, зібратися, щоб потім через час відпустити це. І ось тоді починаєш усвідомлювати те, що здавалося б вже забуто.

Пройшло вже досить багато часу, а ніхто і не збирався до неї приходити. Перше, що Леся відчула фізично це спрагу. Дуже хотілося пити. До слова не було ще в її житті таких випадків, щоб залишитися ось так під замком. Людина яка була вже ув'язнена в подібних місцях знала це і була готова. Але Леся, пташеня що тільки випало з гнізда. Проста відсутність води виявилася болісною проблемою. Адже вона не знала, що це етап тортури. Тебе залишають одного без їжі та води, на невизначений термін. Щоб ти мучився, адже що для них, державних псів, означає твоє життя. Повністю нічого. Ну забули якусь там обірванку, ну померла, скільки таких вмирає щодня.

Пізніше прийшло й усвідомлення дикого болю від ран і кайданів, які були надто туго затягнуті, і дуже натирали. Спочатку вона їх не відчувала, але з часом навіть найменший рух ніби повернутись або розправити плечі викликав ріжучий біль. Вона навіть не могла підвестися і стати на ноги. Ланцюг був коротким, і тягнувся практично від землі.

Коли ми уявляємо собі подібного роду місця, то перше, що приходить на думку, це жахливі знаряддя для тортур, розтягуючі столи, шафи з шипами всередині, пили і молотки для відсікання кінцівок, гільйотини для відсікання голови, щипці для виривання нігтів, маленькі ножички для вишукування про багато іншого. Без сумніву, це все було, і дуже ефективно виконувало свої функції. Але перше це був психологічний вплив. Потрібно було спершу зламати жертву морально. Підірвати те, що могло б ще чинити опір болю. Навіть той факт, що доводилося ходити під себе, і потім спати у своїх випорожненнях. Навіть це грало проти ув'язненого.

Леся не знала, скільки вже пройшло часу. Може день, або два, більше чи менше. У замкову щілину вставили ключ. Двері відчинилися, видаючи неприємний оглушливий скрип. Перебуваючи в повній темряві та тиші, навіть такі звуки здавались дуже гучними, а світло лампи засліплюючим.

Їх увійшло двоє. Один тримав лампу і стояв біля дверей. Другий підійшов до Ліси.

• - як же від тебе смердить - мужик був товстий, його спина руки і груди були вкриті сірим волоссям, сам він був весь спітнілий, хоч у камері було досить холодно. Густа борода прикривала його чорні зуби, від яких смерділо гнилою рибою. Коли він заговорив до Леси, нахилившись до неї ближче, від цієї смуги з рота її знудило прямо йому на ноги - ось же паскуда, а ну веди її до стовпа.

Другий, що тримав лампу, відчепив Лесю і вивів у коридор, після чого прикував її обличчям до кам'яного стовпа, так що вона в буквальному сенсі обняла цей стовп. Він весь був покритий кривавими відбитками.

Леся не бачила що відбувається ззаду, але через те, що її кофту розрізали вздовж по спині і оголили спину, вона здогадалася.

Пізніше лежачи в камері, вона не могла згадати, скільки часу тривали тортури. Кілька разів вона знепритомніла, і знову прокидалася. Щоразу відчуваючи дикий біль. Потім її знову прикували до того ж місця у камері. З-за ран вона не могла спертися до стіни або як би там не було лягти, все через той самий короткий ланцюг. Вона спала сидячи у напівзігнутому стані. Раз у раз прокидаючись від болю або від того, що нога затекла, єдиним полегшенням була тарілка з водою і шматок черствого хліба. Мінімум необхідний для того, щоб не померти передчасно.

Леся прокинулася від скрипу дверей. Тремтіння пробігло по її закривавленій спині. Тільки це був не товстун. Той, що тримав лампу, прийшов один. Він вивів Лесю з камери і повів уздовж коридору до єдиного місця, де горіло світло.

Це була сторожова, і в ній сидів ще один напарник його.

• - а Льова то постарався так постарався - глянувши на спину, прокоментував другий.
• - лягай животом на стіл - наказав перший що її навів. Вона послухалася. Будучи виснаженою вона не те що не могла чинити опір, їй було важко говорити. Після цього до її кайданів зачепили ланцюг простягнули під столом і закували ноги. Після цього Леся не могла зовсім поворухнутися.
• - слухай ну спина зовсім кошмар, ще помре, дай мені міцного - другий вилив на спину якесь пійло в якому було не менше п'ятдесяти якщо не шістдесяти градусів. Леся заволала від болю. Їй здавалося, що шкіру здирають живцем.
• - ось так уже краще, може ще поживеш - Леся була в підлозі маячному стані, але незважаючи на це вона відчула, як з неї стягнули штани.
• - дружище так вона незаймана.
• - та ти жартуєш, така дівка, і жодного мужика не було.
• - нічого нічого, справжні мужики, зроблять її справжньою жінкою - Леся не відчувала болю, лише огиду, зневагу та ненависть.

Її ґвалтували кілька годин, доки остаточно не задовольнившись заснули. Вона залишилася лежати прив'язаною до столу, абсолютно гола. Прокинувшись, мабуть, відпочивши, вони знову вирішили повторити. І лише потім відвели до камери.