Кинуте слово.

У лісі темному та сирому, в якому смердить тухлятиною, прив'язаний хлопчик до дерева. З його тіла стирчать дерев'яні кілочки, з ран сочиться густа багряна жижа. Внизу біля його ніг сидять вовченята і смокчуть кров. Хлопчик гарчить, і від цього звірячого вигуку всі з жахом тікають. Мавки та птахоподібні жінки. В їхніх очах страх та ненависть.

Знести голову, зжерти мізки,

та ручки відірвати.

Випити кров, здерти шкарпетки,

і ніжки обсосати.

Демон ночі, мертвих душ,

не знайдеш пощади.

живцем тебе проковтнемо,

не кричи проклятий.

Під ці пісеньки з темряви виходить високе висохле трухляве тіло. Своїми довгими тонкими старими пальцями, силою відкриває хлопцеві рота і вливає чорну маслянисту жижу, від якої кишки завертаються. Після цього біль посилюється настільки, що хлопчик втрачає свідомість. Як тільки біль вщухає, ця карга знову повторює все по новій. А дрібні лісові жителі із задоволенням бачать шоу, хихикають, і верещать як поросята.

***

Вздовж вулиці, яка веде вниз прямо до великого замку міста Вишград [1] , цокаючи металевим наконечником своєї дерев'яної тростини, йшла людина. До себе увагу ця людина привертала тим, що була одягнена в одну ганчір'я і несла від неї ніби від смітника. Люди, які зустрічали його здебільшого не бідні, тому що люди бідні були завжди зайняті роботою, а от люди не бідні могли собі дозволити гуляти. Так от, ці не бідні люди обходили цього дивака з тростиною стороною і навіть дивитись на нього боялися, бо від одного виду його в очах наверталися сльози.

Спустившись униз, чоловік опинився перед замком біля якого стояли озброєні солдати.

• - цей Святослав просто чудовисько - Людина з тростиною краєм вуха почув їхню розмову.
• - кажуть він тільки і розносить наших, поки його армія йде ззаду, навіть жартують що його армія боротися не вміє.
• - та яка там армія одне сміття.
• - кажуть через пару днів до нас дійдуть - один із солдатів різко обернувся.
• - ось же собака, що то за сморід.
• - це те опудало, як від нього несе.
• - пшол он шматок лайна.
• - вибачте - це все, що відповіла людина, після чого, не поспішаючи, повільно пішов.

У цей же час, на ринку, як це зазвичай бувало, вирувало життя. Люди як мурахи в єдиному пориві заполонили цілу вулицю. Гуркіт, шум, крики, розбирання за шматок зіпсованого м'яса чи не доповненого помідора. Це все складалося в єдину симфонію вуличного життя.

У цьому хаосі, досвідчений обиватель міг помітити цікаві речі, які обиватель не підготовлений чи настільки уважний міг змарнувати. Між потоком людей, як маленькі сірі мишки, непомітні та спритні, металися діти. Їхні дії, їхні рухи здавалися хаотичними, які не мали жодного порядку, але це було не так. У їхньому русі була логіка, і полягала вона в тому, щоб якнайсильніше заплутати, зробити жертву менш уважною, саме жертву, бо ці гризуни вели полювання. Здобиччю ж були гроші.

"Мої гроші! Злодії, ловіть злодія” - заволав істеричним криком, що заблукав у цих джунглях багатий городянин. На ці крики набігли аксельбанти - “чого ж ви стоїте як боввани? ловіть того дрібного ублюдка!” - маленьке мишеня, майже вислизнуло, але його помітили, і почалася погоня в якій він у звичайних випадках перемагав. Але цього разу все було інакше. Мишеня зробило помилку, вкравши у багатенького. Аксельбанти ж відчуваючи, що їм може щось перепасти, не гидували навіть залізти в найстрашніші і найбрудніші місця міста аби зловити мишеня. Ці коти, голодні й розлючені оточили бідолаху. За кілька хвилин він уже сидів за ґратами екіпажу. А цей пан, який отримав назад свою одну монетку з безлічі які у нього були, навіть не подякував, так аксельбантів, які так стараються заради нього.

Поліцейські екіпажі, на кшталт цього, супроводжувалися переважно двома аксельбантами, одне із яких вів цей самий екіпаж, другий мав роль супроводжуючого. Слабко озброєні і анітрохи не хвилюються. Давно вже минули ті дні, коли на подібні екіпажі здійснювалися напади з боку бунтівників.

Екіпаж різко загальмував. Так що аксельбант мало не випав.

• - чорт би тебе забрав, ти що робиш ублюдок, якого біса вилазиш на дорогу.
• - вибачте, як бачите я не дуже добре бачу – несподівано для аксельбантів, цей сліпий кинув у них скляний флакончик, який при ударі об кабіну розбився. Відбувся вибух. Одному відірвало підлогу обличчя, другий втратив руки. Той, що вижив, сильно кричав, від чого отримав тростиною по голові і вирубався. Коли на місце прибуло підкріплення обидва були мертві, екіпаж порожній. Один перехожий бачив, як сліпий звільнив хлопця і втік. Свідок зміг вказати лише напрям, простежити за ними він побоявся, ось тільки в такому великому місті одного напряму було недостатньо.

Кожне місто, окрім величних будівель, витонченої архітектури, колориту та своєї невловимої родзинки, має ще й темний бік. Також як із життя йдуть люди, часом з ними помирають і їхні будинки. Вмираючий будинок, якщо вдуматися, вмирає так само, як і людина. Його тіло розкладається, воно смердить, змінює колір, висихає. Комахи пожирають його зсередини. Зрештою будинок обростає травою і ставати тінню свого колишнього вигляду, кістки та й годі. Таких трупів сотні. Вони лежать нагадуванням того, що час не шкодує нікого.

• - я знав, що тебе тут знайду - Гліб різко обернувся.
• - Толя? Але як ти знайшов мене?
• - це було непросто, але в кожному місті в мене є очі і вуха - Толя нахмуривши брови озирнувся - ну і містечко - це був старий давно занедбаний трактир, весь у пилюці, по кутах купи листя, вікна та двері забиті дошками, поверх яких виріс дикий виноград.
• - зате мені не докучають сусіди.
• - жарти це добре.
• - ну давай кажи, чого прийшов? - Толя посміхнувся, ця його хитра посмішка була відома Глібу.
• - Адже несподівано не піде, ти це знаєш.
• - я ж сказав, що далі самі по собі і нічого міняти у своїх планах я не збираюся. чому ви такі вперті, дай мені відповідь, чому ви все ще тут, вам мало того що помер один, вам мало того що всі ви мало не залишилися під землею, живцем похованими - Толя попрямував по кімнаті, раніше тут стояли столи, тепер же тут було порожньо.
• - і нічого ти про нас не знаєш. Гаразд, це я так заскочив, дізнатися як справи, Неждан та інші до речі не в курсі про це, щоб ти не подумав, що тебе прямо всі шукають. Але всеодно.
• - ні не потрібно мене більше шукати, це більше не ваша справа.
• - раніше ти так не говорив, пам'ятатися мені до недавнього часу хтось навпаки дуже сильно просив про допомогу.
• - ну так все допомогли, я в місті, на цьому все - Толя мовчки стояв, може бути щось і хотів сказати та передумав - краще біжіть із міста, тут небезпечно, після всього що ми наробили, так просто нікого не відпустять
• - не треба - раптом перебив його Толя - ми самі вирішимо, добре - він пішов так само тихо, як і прийшов.