Друг.

Толя в цей час гнав трійку алеєю вздовж головної вулиці прямо до мосту через річку. Рагул, шалено опираючись кидався по сторонах розгойдуючи екіпаж, разом із зливою це створювало чималі проблеми, керувати таким екіпажем було немислимо складно.

У цей час доби, при такій зливі, нікого на дорозі не було крім деяких патрульних, які снувалися вночі дещо для охорони порядку, скільки для того, щоб вибивати гроші з тих, хто вважав за необхідне в цей час ночі перебувати на вулиці.

Повна темрява і злива, супроводжували те, що ці й так ледарі і хапуги, поховалися по норках. І навіть якщо можливо і бачили сцену екіпажу, що мчить на всіх парах, то не сильно поспішали кидатися в погоню з'ясовувати що стало причиною цього.

Рагул до того сильно лютував, що пробив дах і вже на повних парах намагався вискочити зі свого ув'язнення. права його рука і ліва нога звільнилися, але на щастя для Толі один із гаків все ще був встромлений у око і сковував половину його тіла. Якби це чудовисько мало мізки, то, можливо, здогадалося б, не трансформуватися, зменшити себе до звичайних розмірів і тоді вибратися було б набагато простіше. Але немає воно лютіло тим більше чим болючіше було, і чим більше він ставав тим сильніше впивався трос який до речі порвати йому було не під силу. Але навіть у такому стані він зумів пробитися на дах і навіть дістав вільною рукою до Толі.

Толя, бачачи, що до мосту залишилося зовсім нічого, зафіксував поводи і заліз на дах. Толя не відрізняючись видатними фізичними здібностями мав на противагу цьому дуже гнучкий і швидкий розум. Ще тільки-но він відвіз рагула вже тоді в його розумі малювався якийсь план.

Ухиляючись від розгонистих і незграбних ударів рагула Толя вигравав час. Одного удару цього звіра достатньо щоб убити або в кращому випадку покалічити людину.

Коли трійка була на мосту, Толя вичікуючи цього, заскочивши за спину рагула, схопив вільний гак, обмотав частину троса навколо шиї і дуже влучно, не без частки везіння, закинув його на ліхтар. Від сильного ривка рагулу в мить переламало шию і піднялося в повітря, при цьому від великої ваги самого рагула ліхтар не витримав і зламався. Після нетривалого вільного польоту чудовисько впало у воду.

Повернувшись Толя, застав Гліба на тому ж місці. Він сидів на лавці, біля нього на землі, притискаючи ганчіркою місце рани, опустивши голову, сидів Густафф.

• - ти його не вбив?
• - він нам потрібний, щоб пройти до будинку правосуддя.
• - але ж не обов'язково його повністю тягнути, позбавимо ж його і від кінцівок, що залишилися - Карл Густафф все так само був похмурий і здавалося слова Толі анітрохи його не зачепили.
• - я б і сам не проти, але часу мало, ти поведеш? - Толя, сам того не помітивши почав слухати Гліба, але це була скоріше не послух, а повага.
• - легко, застрибуй.

Біля будинку правосуддя було пусто. Вхідні двері швидше за все були зачинені зсередини. Толя Гліб і Карл Густафф шляхом пов'язаний, підійшли до входу. Гліб щосили постукав. З маленького віконця виглянув чийсь презирливий погляд.

• - чого треба - грубо обізвався чоловік із віконця.
• - а ну ка накажи йому відчинити двері - смикнув Гліб заручника.
• - відчини нам двері ідіот - презирливий погляд людини з віконця змінився здивуванням, віконце закрилося, зазвучав звук замку, що відкривається. Двері відчинилися, не встиг аксельбант сказати і слова, як сильним ударом п'яти був відкинутий назад. Його друзі граючі в карти з дивом підстрибнули зі своїх табуреток щоб накинутися на несподіваних гостей але побачивши Густаффа встали ніби вкопані.
• - накажи своїм псам відвести нас до Неждану.
• - що це означає – кричав один із аксельбантів.
• - закрий рот дебіл, відведи їх у підвал – у будинку правосуддя не було таких розвинених підземних камер як у тій же в'язниці, в якій донедавна бував Гліб. Був у розпорядженні лише один підземний ярус, який служив тимчасовим місцем утримання злочинців. Через нещодавні події чистилище перенесли сюди. Тільки відчинилися двері до підвалу тут же потягнуло смертю. Тут було ще троє аксельбантів. Вони відкрили камеру в якій побиті й замучені, у порізах і саднах закуті в кайдани сиділи на сирій холодній підлозі Неждан Миколка та Ніна.
• - нехай звільнять їх - аксельбант глянув на Густаффа, той кивнув.
• - Степ? де Степа? - дуже тихо та загрозливо видавив Неждан - поки Толя звільняв решту, Гліб пішов до крайньої камери, на яку йому вказали. Гліб здогадувався але до останнього сподівався що це не сталося. Степа і ще кілька мужиків висіли підвішені в коконах, точно таких, що він бачив у місті Белз. Степа був живий, він побачив Гліба, і в його очах майнуло прохання, безмовне яке Гліб одразу ж зрозумів. Той, кому судилося опинитися в такому становищі, не мав зворотного шляху, кокон це посудина без якого життя неможливе, ув'язнений у ньому не мав шансів. Гліб це знав, тому він пронизав Степу серце.
• - виродки! - почувся шум кроків і двері, що зачинилися. Гліб вибіг у коридор. Толя стояв біля дверей, які вели на гору, вони були замкнені.
• - що трапилося? – Гліб підбіг до нього.
• - Густафф втік, вони вже викликають підкріплення з усього міста, ми в пастці - з камери вийшли Неждан з рештою, вони були виснажені, але рухатися могли.
• - що зі Степом - Гліб подивився в очі Неждана по яких той усе зрозумів - ми дамо бій, вони ще пошкодують, що не вбили нас відразу.
• - тільки не в такому стані – втрутилася Ніна.
• - вона має рацію, потрібно виберуться.
• - то що зі Степом? - Це був Микола, він вийшов з камери останній, його обличчя було схоже на один великий синець. Гліб мовчав.
• - він мертвий - видав Неждан. Миколка мовчки побіг у камеру, де був Степа. Після кількох хвилин тиші він вибіг з усіх сил, які мав і почав довбати в двері, розбиваючи кулаки в кров.
• - ви ублюдки, собаки, йдіть труси до мене я вам кожному яйця вирву і згодую вашим дружинам - ніхто не ліз, вони розуміли біль яку відчував Миколка, кожен з них хотів мстити. Він був двері доки знесилений не впав на землю
• - ми обов'язково помстимось, зараз же треба вижити – Гліб відійшов убік, він оглядався шукаючи вихід.
• - ні я мушу нас витягти, бо це моя провина, через мене помер Степа - в цей момент з-під землі почувся такий знайомий Глібу голос.
• - тату, це ти? - Несподівано підбіг до Гліба, під їхніми ногами знаходилася каналізаційна яма закрита наглухо замурованими ґратами.
• - Лесю, як ти опинилась там?
• - Не час пояснювати сюдою можна втекти - Неждан спробував зрушити грати але це було марно, потім підбігли інші і спробували разом зрушити, але це не допомогло.
• - це марно вона замурована.
• - відійдіть - Гліб дістав з кишені прихований флакончик, який він беріг на випадок, якщо доведеться зіткнутися в сутичці з рагулом. У цей момент, коли він тільки випиває зілля, його сила знаходить пік, в цей момент він відчуває велику приплив енергії. Його зіниці збільшилися, м'язи набрякли, а вени ніби нитки пульсуючи здавалося зараз розірватися. Кров пішла з носа. Здавалося, він зараз впаде непритомний. Але він стояв, і все більше докладав зусиль, поки метал не почав повільно, але все ж таки зміщуватися. Важко було б і уявити, що цей худий блідий хлопець зумів подібне. Якоїсь миті пролунав глухий удар. Тріск і скрегіт, петлі не витримали і обірвалися. Гліб втратив рівновагу в голові закружляло, його потягло вбік. Коли він вже практично впав, кілька рук схопили його.
• - ти нас врятував, тепер відпочинь - практично наказав йому Неждан. Гліб знепритомнів. Він пам'ятав лише частинами, уривками помутнілої свідомості, як його тягли темними коридорами, смердючими і сирими. Він пам'ятав крики Лесі, яка підганяла інших, і вказівки Захара, який вів їх через нетрі тунелів, які за своєю складністю більше нагадували лабіринт. Коли вони проходили під мостом, щоб перетнути річку, Гліб знову прокинувся від того, що рагул який повинен був потонути все ж таки вижив, і напав на них. Завдяки тому, що він був ослаблений, їм вдалося відірватися, закривши за собою решітку. Але в міру того, як рагул лютував, його сили збільшувалися. Над головою Гліб чув крики аксельбантів, їх на всю шукали, швидше за все Карл Густафф викликав усіх яких зміг зібрати з усього міста з однією метою, відшукати наважити йому нашкодити. Куди б вони не повернули, де б не збиралися вийти, всі шляхи приводили їх до великого скупчення аксельбантів. Це й не дивно, адже вся ця система каналізації була зациклена на місті і виходу з міста не мала.
• - зачекайте, але а як же церква, я точно бачила каналізаційний люк у саду, це ж практично на самому краю міста - Захар якимось чином знав і цей шлях, і всілякі під містом лазівки було дуже дивно, оскільки поворотів, спусків і підйомів було при цьому їх оточувала повна темрява.
• - здається це тут - вони вперлися в сходи, що вели в гору. Люк спочатку не хотів піддаватися, але він не був закріплений, просто закис від часу.