Пастка.

• - що ж це таке? я живий... - Гліб отямився прив'язаний до дерева.
• - я сподівався ти помреш - Гліб підняв голову, біля нього стояв Толя.
• - Толі, ви змогли втекти?
• - решта досі там.
• - а ти як зміг втекти? чому ти їх покинув? треба щось робити - Гліб спробував піднятися, але мотузки були затиснуті так міцно, що він навряд чи міг дихати.
• - який швидкий, але це добре, встигнемо ще час.
• - ну так може розв'яжеш, і розкажеш усе.
• - кидатися не будеш? - Гліб скривився від спогадів про минулий день.
• - як Леся вона ціла, де вона.
• - Не хвилюйся за неї, це дівчисько міцніше ніж може здатися вся у своїх батьків.
• - який я ідіот, це я у всьому винен.
• - ти маєш рацію, але не час самобичування - Толя розв'язав Гліба - їх напоїли якимось транквілізатором, мені пощастило я не п'ю принаймні в гостях, я лише вдав, щоб дізнатися куди нас привезуть і втік.
• - досить розумно.
• - можливо, але я не люблю коли мене хвалять, тож залиш це при собі.
• - якби по твоєму, ти не міг би, дати мені м'яса та мою сумку.
• - сирого? - Толя хитро так усміхнувся.
• - я думаю що ти все бачив і мені нема чого приховувати більше.
• - та хлопець ти дивний, меншого й не скажеш, але можливо саме через такого тебе Неждан і погодився на цю авантюру.
• - ну так ти принесеш мою сумку - Гліб все тим самим своїм способом, кров і флакончик еліксиру, відновився хоч і не повністю.
• - ви ще довго пліткуватимете - Це була Леся.
• - Леся – Гліб боявся подивитися в її очі, йому було соромно за себе – те, що сталося.
• - слухай, я знаю лише одне, тієї ночі ти життям ризикував щоб нас врятувати від тварюки, тому забий - Гліб дивився в її очі і в них не було зневаги, не було страху, в цей момент ніби камінь з душі впав.

Насувалася ніч, ідеальний час для того, щоб когось врятувати.

Толя розповів усе. Їх привезли у віддалену частину міста, найбіднішу. Тут над річкою мурована домина з одними дверима без вікон щось схоже на той який був і в місті Белз, звуться такі домини Чистилищами [1] . У цьому місці розчленовували відібраних та заготовляли їхні тіла для транспортування. Для зручності такі містечка розташовані саме біля річки, що дозволяє оперативно і без зайвого шуму вивозити жертв із міста. Що всередині Толя не знав, бо втік саме коли їх тільки підвезли. Так склалося що Екіпаж що відвозив їх усіх не охоронявся, швидше за все вони і не думали що хтось у свідомості.

План був простий – прибрати світло, знищити охорону, звільнити друзів. Гліб також розповів про свій досвід перебування в такому місці – охорони там має бути не багато, тому ми з ними впораємося.

Лесі доручили бути зовні. Її завдання прибрати освітлення, з чим вона дуже легко впоралася так як світило всього три ліхтарі. Над входом, і дві вулицею. Після цього утворилася суцільна темрява. У цей момент, Гліб і Толя схопили аксельбанта, який охороняв цей самий вхід, і пригрозивши смертю наказали покликати інших, щоб ті відкрили. Як не дивно, відкрили швидко. Усередині виявився лише один аксельбант. Гліба це відразу насторожило, про що він поділився з Толею, який до речі теж про це подумав. Спустившись вниз вони з жахом зрозуміли, що там нікого немає. Одні лише баночки порожні та з органами, хірургічні інструменти та все.

• - невже вони про все дізналися
• - швидше за все, і що ж тепер - після Глібових слів, уздовж коридору пронісся скрегіт дверей, що зачинилися.
• - це ж вхідна – зауважив Толя. Вони стрімголов поспішили до виходу. Дійсно було зачинено.
• - ось ми дурні, але що там відбувається? - за дверима був чутний звук кроків, потім криків, який припинився, після чого в замкову щілину увійшов ключ, перекинувся видаючи крижані кров потріскування. Гліб і Толя були готові вже кинутися на того хто стояв там ззаду, але на їхнє щастя або на щастя їхніх ворогів це була Леся.
• - ось же дурні в таку пастку потрапили, а мені їх виручати доводитись - за дверима лежало чотири трупи, у всіх з голови стирчали стріли.
• - вибачте мені, я повинен був передбачити такий поворот - Толя був вкрай задумливий, його обвели довкола пальця.
• - так чи інакше ми б сюди прийшли.
• - щоб знайти когось у цьому місті потрібні дні якщо не тижня.
• - у нас немає так багато часу – як зазвичай запально, обурилася Леся. Тут же з-за рогу вискочив вершник. Це був аксельбант, схоже, він їх підслухав. Він біг швидко і тут же зник у провулку. Зрозумівши, що їх розкрили, вони тут же пішли з цього місця подалі зникнувши між вузенькими вуличками, темними і тихими. Ці вулички мали властивий їм запах вогкості, сечі та злиднів.

Тікати назад із міста вони не стали. По-перше, це було далеко, по-друге за ними могли простежити і видати Захара з усіма речами, які вони ретельно сховали. Тому вони заглиблювалися далі і далі, поки не вийшли практично до самого краю міста. Тут було тихо та дуже темно. Гліб маючи зір гостріше побачив будинок зроблений з дерева на даху якого на його подив стирчав хрест.

Не дивлячись на убогість і старість самої споруди всередині вона була прибрана, була якась меблі все було ціле. Складалося враження що хтось тут все ж таки мешкав. Озирнувшись виявилося, що жив у цьому будинку старий з довгою сивою бородою. Яке ж його було здивування, прокинувшись побачити перед собою трьох незнайомців. Але він анітрохи не злякався, навпаки був навіть ніби радий, що дуже здивувало непроханих гостей.

• - нам треба у вас пожити – ось так сухо і без зайвих слів сказав Толя.
• - розумієте ми - почала була говорити Леся але тут же зам'ялася не маючи поняття що б такого збрехати що б правдоподібніше, але не маючи досвіду і взагалі не вміючи цього робити вона замовкла.
• - у мене? звичайно, якщо вам ніде більше, тоді я радий вам допомогти - дідусь був дуже худий і згорблений, використав тростину, говорив ліниво протяжно, ніби зараз засне.
• - дякуємо, зараз грошей з нами немає.
• - грошей, не потрібно, живіть скільки вважаєте за потрібне, якщо це все тоді я піду дітки, старим потрібно більше спати.
• - але як вас звуть?
• - звуть?
• - так, ваше ім'я?
• - Кирило, кличте Кирило - говорив він це вже йдучи до своєї спальні.