В нічній темряві.

Коли гуркіт і крики в корчмі вщухли, світло згасло, Гліб зібравши речі вистрибнув через вікно, і побіг у вказане Панасом місце. Ця ніч була такою ж темною як і попередня. З-за густих чорних хмар, іноді визирав криваво-червоний місяць. Всюди нишпорили солдати, освітлюючи морок своїми ледь мерехтливими ліхтарями. Гліб рухався швидко і непомітно. Здавалося, що темрява ночі, це його стихія. Коли вулиці були позаду, і ліхтарі ледь помітні, почався невеликий лісок, що густо порос колючою травою. Подолавши кущі, Гліб зупинився біля краю. Якщо для звичайної людини це була непроглядна темрява, то для Гліба все було інакше, достатньо було найменшої промінчика щоб бачити.  Гліб помітив деякі деталі які вказували на те, що хтось проходив, сліди вели на стежку, висічену в скелі. Стежка була настільки вузька, що доводилося тулитися всім тілом, щоб не впасти. У деяких місцях, здавалося, стежка зливалася зі стіною і тоді лише чіпляючись пальцями, Гліб продовжував спускатися. Для нього залишалося загадкою, як цей старий примудрявся тут спуститися. Опинившись знизу, Гліб човна не побачив, через що дещо запереживав. Він подумав, що старий його обдурив, якби не випадково почуте плюхкання під ногами. Заглянувши під камінь, він побачив обрис того самого човна.

• - Як він її туди запхав? – здивувався Іллюша.
• - Напевно рівень води був нижче, інакше ніяк би він того не зробив - Гліб спробував витягти за ніс, але це було марно, вода притискала човен догори. Тоді Гліб дістав із сумки два флакончики наповнених зеленим зіллям. Один він приховав у кишеню, а другий осушив. Дія була не миттєвою, але все ж таки швидкою. Іллюша був немало здивований дізнавшись що ці білі як сніг очі мають зіницю як у змії. Він став схожим на кота що готується напасти на свою жертву. Цього разу човен пішов як миленький, зі скрипом  Гліб його витягнув. Залишивши речі в човні разом з Іллюшею, Гліб взяв лише маску, кинджал і ще один флакончик тільки фіолетового кольору. Швидко піднявшись по скелі Гліб попрямував до храму.

Так як за останні дні напруга в місті наростала, багатьох заарештовували посеред білого дня на вулиці, люди боялися гуляти ночами, не бажаючи вкотре нариватися на солдатів, що вічно нишпорять. Через це у місті стояла тиша. Одні лише шарудіння дозорних кружляючих навколо стін Храму. Ці дозорні Глібу були не страшні, оскільки переміщався він виключно по дахах будинків, зовсім як кіт.

Одним махом Гліб перестрибнув через паркан, і одразу поліз по стіні. Побувавши тут одного разу, він запам'ятав вікно де бачив тінь Софії і знав, до якого треба лізти. Як він і думав всі вікна були зачинені, вони чекали на нього,бо знали хтось дуже спритний проник у казарму через дах, і міг так само просто залізти у вікно до Софії. Можна було знайти інший шлях, через двері але тоді довелося б обійти пів храму і швидше за все там він на когось натрапить, або ж, як зараз, розбити вікно і швиденько вкрасти дівчину. Так чи інакше шуму не уникнути.

У кімнаті Софії було темно. Гліб бачив її мирно сплячою і ні про що не підозрюючою. Зробивши глибокий вдих, Гліб навалився всім тілом, тим самим видавивши вікно. Осколки обвалилися як град об землю, видаючи при цьому болісний для Гліба шум.

Софія відразу прокинулася. Несподівана поява чоловіка біля свого ліжка у темряві ночі, скували її рухи, вона не могла навіть крикнути. Гліб скористався цією миттю замішання і дав їй вдихнути з фіолетового флакона.

Світло в очах погасло, тіло затремтіло, свідомість покинула її.

Двері в кімнату Софії відчинилися, нянька пролетівши через усю кімнату, стала біля вікна. Охорона ні секунди не зволікаючи кинулися на Гліба. Діставши кинджал, який вмить перетворився на меч, Гліб змахнув мечем, здавалося в повітря, але меч розтягнувся, тим самим розполовинив п'ятьох солдатів, які так і впали одним рядом, заливши всю підлогу своєю кров'ю. Няня на диво спритна зуміла ухилитися від леза.

• - відійди від вікна, інакше вб'ю - няня засміялася неприємним сміхом, її рот розкрився, при цьому, ненормально  широко, виставляючи на показ величезні, міцні, жовті зуби.
• - хах, налякав, я вже мертва, чув про ґуїв?
• - душа самогубця… але з якого переляку ти служиш канібалам?
• - ну, їхні слуги мають деякі привілеї, і можуть дозволити творити свої справи, людей викрадати, наприклад.
• - я й не сумнівався, що вони до цього опустяться, але зараз ти даси мені піти через це вікно, інакше твоїм справам у цьому світі кінець.
• - чорта лисого я тебе пущу, людині не під силу впоратися з демоном - не встигла вона договорити, як меч зі свистом влетів в її рота, прибивши до стіни. Це її не вбило, ґуй намагалася звільнитися, але підійшов Гліб.
• - подивися сюди - Гліб показав свою праву долоню, на якій вибито чорне сонце - це символ того, що твоя душа випаруватися зі світу дійсність, хочеш ти того чи ні - він торкнувся її чола, і в туж мить, це тіло вкрилося паром, всохлося, поки не залишилася лише висохла мумія.

Зволікати було ніколи, в коридорі почулися кроки. Підбігши до ліжка, Гліб упав на одне коліно, слабкість, як величезний камінь, обрушилася на нього, сили випаровувалися, дія зілля припинялася. На щастя він це передбачав і взяв ще один флакон.

Софія була одягнена в одну тільки нічну сорочку, через яку глеб міг відчувати м'якість і тепло її молодого тіла.

Піднявшись на підвіконня, він на мить зупинився, висота була величезною. Звичайна людина, впавши з такої висоти, неминуче зламала б ноги, якби взагалі залишилася живою, а тут ще й дівчина в руках. Глибоко зітхнувши, зібравши енергію в ногах, Гліб стрибнув. Та так сильно відштовхнувся, що підвіконня тріснуло пополам.

Приземлення було не з кращих. Розраховував потрапити на дах будівлі, але через крутість цього самого даху, він зісковзнув, і впав, прямо на землю. Спробувавши підвестися, відчув сильний біль у нозі, здавалося що це перелом, але обмацавши її, він зрозумів що кістка ціла і швидше за все вона трохи тріснула. Рухатися було нестерпно боляче. Ще й солдати нишпорили навкруги, звідусіль чулися їхня метушня та крики.