Підвал.

Темрява, дощ і глухий туман стали чудовим прикриттям для Гліба. Він міг не побоюючись рухатися навіть відкритою місцевістю, огляд обмежувався двома метрами. Сам же Гліб,  чудово орієнтувався навіть у глухій темряві, все завдяки його очам та розвиненим інстинктам.

Він не бачив того місця, де мали бути присутні люди, відібрані для жертви. Він знав лише те, що вони біля причалу. Біля причалу було небагато будівель, дві чи три. До того ж, такий цінний вантаж має охоронятися. За цими критеріями Гліб знайшов Барак, який не мав вікон. Там були вхідні двері біля яких незважаючи на зливу стояв солдат. Не могло бути сумнівів, що це воно.

Хотілося б сказати ще кілька слів про силу Гліба. Він був протилежністю того, чим хотів здаватися. При світлі дня, для інших людей, це була слабка, сліпа, нікчемна людина, яка могла викликати лише жалість. Це був лише прийом. Гліб мав нелюдську силу, витривалість, гнучкість, гострий, далекоглядний розум. Загартований лісом, він навчався підбиратися на вершини величезних дерев, скель. Йому не важко було вилізти по прямій стіні, чіпляючись за найменші тріщини і нерівності.

Гліб міг піти прямо через передні двері, він не сумнівався, що солдатові його не здолати, але він не знав, до чого це приведе, можливо, солдатові вдасться подати сигнал, підняти шум і тоді все втрачено, тут потрібна була хитрість.

Вихід знайшовся швидко. Солом'яний дах. Йому не важко було віддерти шматок настилу і зламати пару дощок покрівлі, до того ж усі шуми заглушував дощ.

Крізь щілини між дошками він чудово бачив що діється внизу. Як не дивно, там нічого не було, порожні кімнати. В'язнів не було, не було людей, відібраних для жертви. Ця обставина збентежила Гліба. Коли він уже думав йти і пошукати в іншому місці щось, чи передчуття, чи інтуїція штовхнуло його в самий край, туди де не пробивалося світло. Виявилося, що в цьому краю під дошками метал. "Скоріш за все потайна кімната" - подумав Гліб. Зверху не пролізти, потрібно зістрибувати і увійти в єдині двері. Що він і зробив. Опинившись у темній кімнатці недалеко біля охорони, Гліб як чорна кішка вирубав одного, і доки другий був у потрясіні, вирубав другого.

То була не кімната, а вхід до підвалу. Точніше це був не підвал, а довгий коридор, уздовж якого горіли ліхтарі, висвітлюючи металеві іржаві двері. Не встигнувши спуститися, Гліб уже чув запах крові, чиїсь кроки й голоси.

Перші двері відчинилися, вийшло двоє, в руках вони несли щось на зразок кокона з якого стирчала голова дівчинки. Гліб стояв покритий мороком, вони не могли його побачити. Пройшовши весь коридор, вони зупинилися біля останніх дверей, їм відчинили, двері за ними зачинилися.

Гліб обережно пройшов до перших дверей, заглянув крізь щілину, яку залишили ті двоє... нікого... він зайшов. Від побаченого по його тілу побігли мурахи, пару секунд він просто стояв на місці не сміючи поворухнутися. Посеред цієї кімнати, закривавлений, стояв величезний стіл. На столі лежали дві маленькі ніжки, дві маленькі ручки та величезний бутиль, крізь стінки якого, на Гліба, дивилися десяток очей. Це не все. До стелі на гаки підчепили ще десяток рук і ніг. А на стільницях під стінами стояли ще пляшки, і в кожній якісь частини тіла. В одному носи, в іншому вуха, у третьому язики. Хтось акуратно розклав усе і розфасував.

Ступор Гліба розвіяли кроки в коридорі, ті двоє йшли назад. Як тільки вони обидва увійшли, Гліб зачинив двері. Першому перерізав горло, другого схопив за кадик, тож той не встиг і пікнути.

• - ти жирний ублюдок - мужик цей був товстим з понівеченим віспою обличчям на якому ще парувала свіжа кров, - я зараз відпущу горло, ти відповідатимеш на мої запитання, якщо надумаєш покликати когось, я вирву твій язик і примушу проковтнути, якщо зрозумів кивни - він кивнув, тоді Гліб відпустив горло - добре, скажи мені скільки вас тут?
• - я, цей - він тицьнув пальцем у закривавлений труп, - і там ще один в останній кімнаті - Гліб дістав кинджал і сунув товстуна в рот, так що вістря вперлося в піднебіння, а лезо застрягло між зубами, почувся скрегіт зубів об метал, просочилася кров . - твоє життя для мене порожній звук, розумієш, я прийшов сюди різати таких, як ти, розумієш? - товстун раптово заплакав Гліб вийняв кинджал.
• - я не знаю хто ти, але прошу пощади мене, що ти хочеш? Грошей? але в мене їх немає, мені за цю роботу не багато платять. - Гліб сильно вдарив рукояткою кинджала об зуби товстуна, той  заверещав.
• - давай вищати, клич свого друга, нехай зайде на розмову - і справді, почулися ще кроки, тільки не одну людину, їх було як мінімум двоє. - Так ти ще й збрехав - Гліб повільно просунув лезо крізь око до моменту, поки того не почало трясти і з рота не пішла піна.

Відчинилися двері, увійшли двоє величезних мужиків під два метри на зріст, з густими бородами та широкими обличчями. Гліб, здавалося, прорахував кожен їхній крок. Схопивши зі стільниці сокиру, він кинув у першого пробивши їм грудину, той на місці й упав. Другий же зумів наблизитись, але це була його помилка. Менший за нього вдвічі хлопець, виламавши його руку, підняв над головою і підвісив на вільний гак призначений для частин тіла жертв. Гліб його так і залишив висіти, вважаючи, що краще нехай помучитися, так само як і ті, кого він убив.

В останній кімнаті, як він і думав, були всі жертви. Кокони з яких стирчали лише голови без вух, очей та язиків. Двоє чоловіків, жінка, дідусь і дівчинка.

Підійшовши до дівчинки, він почув ледве вловиме, але живе дихання. Всі п'ятеро були ще живі, ці кокони були їхніми тарами для перевезення та збереження життєдіяльності.

• - для них ви лише їжа... я не дозволю вам страждати.

Гліб дістав кинджал, ще раз подивився на дівчинку, яка здавалося мирно спить, - "Самому дияволові відомо що ти пережила, зараз же я звільню твою душу" - швидким і точним рухом він відсік голову дівчинки, потім і інших.

На вулиці так само йшов дощ. Величезні краплі падали на маску, омиваючи її від крові, так само як і душу від туги. У цей момент йому хотілося кинутися на солдата, який зараз так само стояв біля дверей, піти в хороми, що засів у цьому місті канібала, і здерти з нього шкіру, хотілося помститися за ту дівчинку, яка була ще така юна і невинна. Але натомість треба було повертатися до своєї кімнати.

• - одних втратив, тепер ще й цього – Ілюша сидів на столі чекаючи на Гліба. У вікно постукали – невже повернувся – він відчинив вікно, Гліб заскочив. - Ну що там, знайшов що хотів. - Знявши маску хлопець ще з хвилину просто сидів не рухаючись, краплі дощу стікали з його вимокшого одягу.
• - знайшов.
• - і що?
• - смерть знайшов.
• - як смерть! хтось помер.