Міст.

• слухай Глібушка, я ось ніяк не зрозумію, допоможи мені розібратися.
• що там тобі не зрозуміло?
• з чого ти такий добренький, усім допомагаєш, це якось підозріло, я в тому плані що ти міг спокійнісінько собі пройти повз, ні ну я б зрозумів, якби ти хоч гроші забирав, то ти до всього ще й відмовляєшся від них - Гліб задумався над питанням, хоч і припускав що можливо доведеться щось відповідати.
• ти не плутай - Гліб намагався говорити максимально просто, без зайвого пафосу, щоб ненароком не здатися хвальком, або тим хто хоче справити враження - я всього лише опинився в потрібному місці в потрібний час, і до того ж, якби я хоч на йоту засумнівався у своїй перемозі я пройшов би повз.
• ти хочеш сказати, що знав, перш ніж усе закінчитися?
• дурень, нікому не дано знати майбутнє, лише холодний розрахунок.
• хм, а мені ось здалося що ти переживав за тих людей, які тікали - Гліб скривився.
• мені здається або в тебе занадто довгий язик - Іллюша хихікнув, він відчув що його стріла потрапила прямо в ціль.
• і до речі, ми вже підходимо до міста, тому не розмовляй зі мною, адже тебе не видно звичайним людям.
• я це знаю не хвилюйся, але чому ти можеш мене бачити?
• багато знатимеш швидко постарієш.
• мені це не загрожує, швидше ти постарієш, ніж у мене з'явиться хоч один сивий волосок.

Місто Белз, що знаходилося на острові посеред річки Дніпро. Здалека він нагадував великий пагорб, який обріс маленькими грибочками. Грибочки ці, були ніщо інше, як будиночки, розкидані за якимось невідомим задумом. Наче хтось ходив і зернятка розкидав. В один бік посіяв і в інший бік, де впало зернятко там і виріс будиночок. Все змінювалося з підйомом вище. Вимальовувалися деякі вулички, доріжки, викладені дошками. І що найцікавіше, чим вище, тим густіше все було скомпоновано, ніби довгі коридори ось тільки без даху. Приїжджі, нерідко губилися. Могли навіть кілька годин блукати колами, поки не знаходили вихід. Вишнею на торті була височенна церква, яка височіла над містом, сяючи своїми золотими куполами. Це була не просто церква, цілий храм, захищений від усього міста високим дерев'яним парканом.

Дістатися міста можна було двома способами. Перший спосіб переплисти. Добре підходив тим, хто мав човен або невеликий кораблик. Місто мало бухту, з протилежного боку її було добре видно. Але оскільки нічого такого у Гліба не було, довелося скористатися другим способом, через міст.

На вході, перед мостом, стояла будка, біля неї двоє солдатів. Обидва одягнені однаково, сорочка, широкі штани, чоботи, обидва тримали в руках люльки.

• -звідки ти йдеш старий.
• -адже я правильно прийшов, це місто Белз?
• -так ти не старий, так ніби й не скажеш, у капюшоні ще з ціпком, спробуй тут вгадай.
• -ти ж бачиш він сліпий - додав другий сторожовий.
• -так хлопче, ти прийшов вірно, але як ти знайшов дорогу? - Гліб дивився крізь мужиків, колір його очей не залишав сумнівів у тому, що він нічого не бачить.
• -ну знаєте, язик і до Києва доведе.
• -це ти вірно підмітив - обидва диміли так що їхні обличчя навряд чи можна було роздивитися - що в місті забув.
• -я у справах, обходжу міста, продаю різні трави, ліки.
• -сліпий лікар, такого ще я не бачив.
• -а чи не було так що ти траву переплутав і не ту продав? - втрутився другий.
• -ні я в травах добре розумію, по запаху впізнаю.
• -о даєш, ну добре, десять копійок давай та йди.
• -аж десять, чого так дорого?
• -ти хлопче давай не починай, кажуть тобі десять, значить, давай десять. - Гліб сунув руку у внутрішню кишеню свого плаща.
• -ось ваші десять копійок - мужики лукаво перезирнулися між собою, думаючи, як обвели навколо пальця сліпого.
• -ти хлопець якщо житло потрібне, спитай у людей дядька Панаса, у нього можеш кімнату зняти, погода міняється, буде дощ... Тільки ти скажи, що тебе прислав Мирон. - крикнув він навздогін.
• -дякую вам велике хлопці, скажу обов'язково.
• -скільки він тобі відсотків віддає за те, що ти клієнтів підганяєш - запитав у Мирона напарник.
• -Панас такий жучара що багато не дасть - він глибоко втягнув дим, і так само видихнув із почуттям глибокого задоволення, сьогодні він заробив більше, ніж звичайно.

• -чому ти не говорив, що знахарством займаєшся? - весь цей час Ілюша сидів мовчки, як тільки вони відійшли досить далеко, він нарешті міг говорити.
• -я збрехав, з мене знахар нікудишній.
• -ну даєш, а якби сказали сумку відкрити, щоб ти їм тоді казав.
• -вони дурні, у мене є деякі баночки та трави, цього було б достатньо.
• -до речі тобі не здається що десять копійок це дорогувато щоб просто в місто увійти.
• -звичайно, вони ж нас надули, впевнений, вони ще довго хихикатимуть з цього, але в нашому випадку вибирати не доводиться.
• -от козли, була б моя воля, я б їх.

З протилежного боку моста, варти було більше, замість будки стояли дві вишки, у кожній вежі один лучник з арбалетом, унизу ще двоє. На Гліба вони навіть не подивилися, адже зверху добре видно, хто входить на міст, вони заздалегідь уже знали, що все гаразд.

Люди підсказали куди йти. Гліб прийшов до мізерної хатини. Згори ,гнилими дерев'яними літерами напис: "Корч.." відразу помітно, що бракує кількох літер. Усередині було ще гірше, ніж зовні. Густий тютюновий дим нагромаджувався над головою, запах огірків і не дуже свіжих копченостей перемішувалися із запахом дешевого спиртного. Двох свічок, що стояли з протилежного боку від вхідних дверей, ледве вистачало освітити прилавок, за яким стояла і витирала посуд дуже худа жінка. Ця жінка давно перестала приваблювати чоловіків, але не було в її зовнішності нічого відразливого, нічого крім великого носа, з досить не маленькою горбинкою. На тлі її сухого обличчя він здавався дуже недоречним. Біля прилавка за столом, теж сидів немолодий чоловік, у поношеному жилеті й такій самій сорочці.

• привіт, чи не ви господар цього закладу? - мужик підвів голову, щоб роздивитися незнайомця, довелося примружитися, від цього оголився його рот, з якого стирчало кілька гнилих зубів.
• ну допустимо, а тобі чого, якщо випити то це до неї, Маша! – крикнув він жінці з великим носом. Він саме крикнув, при тому, що стояла вона практично біля нього.
• ні, пити я не хочу….
• ну так а чого ти хочеш?.
• мені потрібно кімнатку зняти, на кілька днів.
• ах ось воно що, але знай у нас заклад, не з дешевих, я б сказав найкраще з тутешніх, у тебе взагалі гроші є? - кинув він зневажливо, з кривою гримасою.
• гроші є, за це не турбуйтесь.
• двадцять копійок на день і лише за передплатою, поїсти, треба буде доплатити.
• звичайно, раз так треба - Гліб дістав із кишені золоту монетку, у господаря одразу ж порозовів щічки.
• що ж ви це, може налити вам, чи ви втомилися з дороги, Маша! приготуй кімнату гостю - Маша мовчки побігла виконувати накази. - А ви поки присядьте, може що поїсти, Маша все зробить.
• ні дякую, я не голодний. — світло впало прямо на обличчя Гліба, тут тільки господар побачив його очі, ось тут він і задумався. Гліб сів за столик, яких було небагато, але майже всі порожні, за винятком декількох, за якими сиділи п'яниця, який спав на столі, і двоє чоловіків. Гліб мимоволі став свідком частини їхньої розмови.
• бідолашний твій сусід, а дочка його, ну зовсім дитина - між ними стояла пляшка самогону і парочка солоних огірків.
• дванадцять років, якщо не помиляюся.
• зовсім і не пожила, а головне не зрозуміло, як вони відбирають…. кого цього місяця обрали.
• двох мужиків, дівчинку цю, якусь повію, і ще когось, не пам'ятаю.
• живемо як на голках, сьогодні їх, завтра тебе - він випив склянку залпом і закусив огірком.
• ти тихіше це, не кричи - поставивши склянку чоловік закурив.
• та пішли вони, скоро всі там будемо, рано чи пізно.
• мати дівчини, аж до самого причалу за нею йшла, казали, що страшенно постаріла за ці пару годин, ревіла і каміння в солдатів кидала, поки чоловік не відвів до дому - Тут підійшов господар.
• ваша кімната готова, не бажаєте відпочити або хоча б поставити речі, тяжкі напевно. - він якось пильно оглядав сумку, Гліб це відразу помітив.
• ось влаштовуйтесь, Маша для вас постелила найновіші простирадла, вони, знаєте, дорогі нині. — Гліб сунув руку в кишеню, діставши кілька монет, серед яких були й золоті, господар скоса придивився.
• цього має вистачити - він дав йому п'ять копійок - не знаю чи вистачить, я не бачу можу помилитися.
• ну що ви цілком достатньо – Гліб стояв, стояв і господар.
• ой вибачте, ви напевно відпочити хочете, - він вийшов за двері, через секунду знову зазирнула його голова, якщо треба, ви не соромтеся кличте. - кімнатка була дуже маленька, вузеньке ліжко, стіл табуретка та вішалка, все старе і затаскане.
• даа і це називається кімната, та це ж шафа якась - обурився Іллюша.
• цей господар, ще той тип, останнє видурить.
• я буду за ним наглядати, не хвилюйся, влаштую їм веселу нічку.
• та заспокойся ти, нам зайвий шум ні до чого.
• ти чув що ті говорили, це вони випадково не про відібрані жертви говорили - Гліб не відповів, він про щось задумався - не пощастило їм звичайно, і мати ту шкода, уяви дитину забрати, це ж якісь нелюди, а уяви що вона відчуває, яке для неї горе ... ти мене взагалі слухаєш?.
• та я чую, ти менше зі мною заговорюй, той може підслухати, подумає божевільний.