Перша зустріч

Вона приносила страви на підносах, та акуратно клала на стіл. Увесь дім готувався до зустрічі сватів. З самого рання і до десятої години, всі були на ногах. 

— Фух, давно ми так не бігали, адже так Еллі? - промовила покоївка. Подруга Еллі — Віолетта.

— Ага... 

— Еллі? Щось сталося, тобі зле? - схвильовано спитала подруга.

—А... Та ні, все добре. Я просто не виспалася, ось і все.

— Зрозуміло. Якщо чесно я також не виспалася. Швидше б все зробити і впасти на тепле ліжечко, та й накритися ніжною ковдрою.

— А-ха-ха, як же я із тобою згідна. - подруги посміялися, та й вернулися назад до праці. 

      А тим часом пані Лізі  Сун взяла свою доньку і повезла її до магазину дорогих, та прекрасних суконь.

— Ох Енні, ти і не уявляєш, яка я щаслива! Адже ти станеш дружиною самого Ніколаса Дуара. - Лізі від радості, не помітила як затисла за надто сильно корсет своєї доньки.

— Матінко, я не можу дихати, пропустіть будь ласка! - промовила Енн, в одночас вдихаючи повітря.

— Ой, вибач моя люба, із за радості я не вирахувала свої сили. 

— Матінко, чи можна обійтися без корсету, хоча б сьогодні? 

— Енні ти що? Корсет це частинка жінки, дівчини. Вона робить твою фігуру, більш витонченою, а груди більш пишними.

— Але ж мені не треба такого. Я люблю ходити у більш вільніший сукнях.

— Дівчинко моя, в удобних сукнях ходять прислуги, а ти не прислуга. Тобі час привикати до таких нарядів. 

— Но я не хочу! – промовила Енні тихо та сумно.

— Як тобі сукня? – Енні глянула на себе у дзеркало, та не впізнала себе н'у ньому. Але в неї не було вибору, як тільки сказати " так"!

— Гарна! - промовивши, Енні відвернула свій погляд до вікна.

За вікном вона бачила, як люди ходять і працюють, а деякі танцюють під музику. Вона бачила, як похилі чоловіки грають шахмати за столиком і п'ють чай. Енні також хотіла жити як вони — вільно, маючи можливості зробити те, що їм заманеться. Хоча вона прекрасно розуміє, що такого не станеться. Ніколи не станеться. Енні дивлячись все ще у вікно, помітила, як молодий пекар, під'їжає до одних людей і дає їм пакет свіжої випічки. Ті люди хотіли дати йому плату за це, але лиш вони сунули руки у кишені, пекар зупинив їх. Він їм щось сказав, і вони йому не сильно улонилися, та помахали. Та той пекар нікуди не поїхав, так як люди, які його окружили, не дали поїхати, і так він продавав їм свіжу випічку. Люди, що брали у нього ту випічку, ішли із широкою усмішкою на лиці. 

— " Що ж це за пекар, що заставляє людей так усміхатися однією лишень випічкою"? – подумала вона у своїй голові.

В мить у голові Енн появилася одна ідея. Вона також хотіла усміхатися як ті прості люди. Та для неї то було важко, так як мама поряд із нею. І вона вирішила піти хитрою дорогою. Глянувши на себе у дзеркало ще раз, вона зробила радісний погляд, дала зрозуміти мамі, що їй це справді подобається.

— Матінко, ця сукня мені дуже пасує. Але я думаю, що для такої сукні підійшли ще нові туфлі та сумочка, як ти скажеш? - побачивши, що доньку це зацікавило, вона хлопнула в лодоні.

— Так, я також так думаю. Значить підберемо ще й ті речі які ти сказала!

— Так, але матінко, попрошу вас із цим зайнятися, так як мені треба відійти на деякий час. Ну, ви зрозуміли!

— Так, авжеш іди. А я тут про все подбаю!

Енні із швидким кроком вийшла з ательє і покрокцвала до того пекаря. Дойшовши до нього, вона помітила, що коло нього зробилася велика черга. 

— Ох, ні! Що мені робити? У мене немає так багато часу. - вона глянула назад до ательє, а потім до випічки, і тут вона відчула, що знолодніла. Доторкнувшись до живота, вона глянула на чергу.

— Довго! - вона пройшла чергу, та стала на перед усіх. Стояла так впевнено і гордо, що люди які стояли позаду неї почали перешіптуватись між собою.

— Я можу вам чимось допомогти? - промовив пекар до Енн. Піднявши очі, вона зустрілася із поглядом того молодого пекаря.

— Так! Я трохи зголодніла та вирішила щось взяти із вашої випічки.

— Зрозуміло! Але мені шкода, та вам треба стати в чергу, щоб утихомирити свій голод! - промовив пекар схрестивши руки на грудях.

— У мене нема так багато часу, щоб стояти в такій довгій черзі! Якщо ви про гроші, то не хвилюйтеся, я вам заплачу подвійно! — почувши це пекар розгнівався.

— Міс, я попрошу вас стати в чергу, адже тут є люди, які також голодні і простояли чергу довше ні ж ви! - він вказав їй пальцем в кінець черги.

— Та як ти смієш. Ти хоча б знаєш хто мій батько? Він твою лавочку закриє, і повір ти її вже ніколи не зможеш відкрити! 

— Мені не важливо хто ваш батько. Ви проявили байдужість до цих людей, та й ще смієте мені говорити, що заплатите в подвійній ціні, принижуючи їх в одночас! 

— Та вони нелюди. Подивися на них, в що вони вдіті, та й ще пахнуть і брудні! Огидно! - народ почувши таке схилили голову та й сумно гляділи на своє вбрання.

— Міс, вам не соромно так говорити? Ті люди заробляють на хліб як можуть, і не важливо, в що ти вдягнутий, важливо який ти в середині. І ми побачили яка ви. Тепер міс, попрошу вас піти своєю дорогою. - Енні почувши такі слова у свій адрес, взяла всю ту випічку і кинула до багнюки.

— Тоді сидіть й ще голодними! А ти, це послідній день, що ось так стоїш і торгуєш своєю не свіжою випічкою! - неочікувано на слова Енн промовив хлопчик, який стояв також у черзі.

— У нього свіжа випічка міс! І найсмачніший хліб! Це у вас сер... – пекар зупинив маленького хлопчика, а точніше перебив.

— Фрейд не треба! 

— Но Акеш?! – Акеш кинув грізний погляд на Фрейда, а той зрозумів, що може получити по шиї. Акеш перевів погляд до Енн. Він дивився на неї гнівно, але й печально. Його темно каштанові очі немов палали від ярості, а темні густі брови пішли вниз. Із за цього його погляд до Енн став більш строгішим і зліснішим. Із за гніву у нього почали проявлятися скули, які і так були видними, але це їх зробило більшими.