Розділ 26. Переворот

          Розділ 260. Переворот

Роки непомітно днем за днем підбиралися до семедесятирччя. Антону здавалося, що тут щось не так - в душі він залишався все тим же молодим і здоровим юнаком, який будував плани, розрахунки, а потім вперто їх досягав минулому.

Так йому здавалося.

Але це тільки здавалося.

Проте, подивишся в зеркало і побачиш реальність - сивого і змученого хворобами чоловіка, який з смутком дивився Антонові в очі. То був він, Антон, - точніше, то було його відображення. Якщо б Антон час від часу не змушений був дивитись в зеркало, збриваючи щетину на обличчі, то через десяток років він би не впізнав себе. В його уяві він був ще людиною, чоловіком. Він ще мріяв і хотів, бажав і радів, як ото колись років двадцять назад.

Та що там оті двадцять років!

"Тепер, коли тобі сімдесят, двадцять років здаються одним днем. З часом все міняє свій темп і швидкість, цінність і важливість. Все, що було раніше здається чимось мізерним і несуттєвим. Тепер в ці роки ти, Анотоне,  намагаєшся не робити помилок, більш розсудливо і зважено відноситись до своїх слів і , навіть, думок. - розмірковува чоловік. - Все це так, але... емоції залишаються. Тепер ти все розумієш і емоційно реагуєш на те, що раніше тобі здавалося не важливим, наприклад, порушення принципів існування сімї."

Сімя, як оте мале підприємство, повинно мати свої принципи і правила існування - це головне без чого сімя, не може впринципі існувати. Молоді, коли одружуються, погоджуються про закони в сімї, про  які попереджає працівниця ЗАГСу - жити в злагоді і любові разом до самої смерті. Одружуючись, молодята добровільно погоджуються із правилами, за якими будуть жити в майбутньому. І це нормально.

Як відомо, там, де збираються два або більше людей, повинен бути лідер - бо тільки так має бути порядок і тільки в цьому випадку сили кожного будуть направлені в одну сторону. В противному випадку - кожен буде "тягнути"  в свою сторону по своєму розумінні і , як результат, нічого путнього із цієї сімї не вийде. Це найгірше, що може бути в сімї. В сімейному житті багато чого трапляється, але, якщо порушується саме це правило - отоді начувайся біди. 

Втім, все-таки існують "сімї" і по-іншому - кожен сам собі.

Але, то вже не сімя - то осколки минулого щастя і розбитих мрій. Здається це правило не повинно визивати іншого трактування, але.. дехто на прикінці свого життя "міняє знак на протилежний". І для цього є свої причини. 

Як ми уже знаємо, люди змінюються до останнього дня свого земного життя. Перед усім, змінюється тіло, але... душа, свідомість людини, постійно трансформується, набуваюючи форму мудрості. Люди похилого, або поважного віку - то особливі люди. Вони, як оті спіли червоні яблука, іще висять на гілочках дерева життя, але...ось-ось упадуть на землю. Потім вони згниють і на наступний рік зернятно проросте тоненьким слабеньким пагонцем і почнеться нове життя.

Ось так і людина...

Все в життя має свій цикл, всій обіг, свої правила і закони, принципи і закономірність. Оті червоні спілі яблучка багато чого бачили за своє життя. Вони придбали досвід і мудрість і багато чого б розказали "зеленим" іще "діточкам" на своїх тоненьких гілочках, але... Не хочуть діточки про те чути. Так влаштоване життя - все потрібно пізнавати самому, а вчитися - най ефективніше на своїх помилках.

А чому б не вчитися на чужих помилках - наприклад, на помилках батьків?

Втім, не всі спілі "яблучка" набувають мудрість. В деякі із них "залазить червячок" і точить, точить... його із середини. Так от, і свідомість людей може трансформуватись, децентралізуватись і іноді навіть відокремитись від сімейного дерева, на якому "висить" іще одне спіле " яблучко"- чоловік, чи жінка. Ота "половина", без якої сімя уже не сімя, а тільки залишки минулого щастя.

Порушується принцип існування отої маленької сімї - двох людей похилого віку, які в кінцевому варіанті розуміють всю абсурдність свого існування взагалі. Їх "сімейні нарізи", які справно працювали на протязі всього життя, "покрилися ржавчиною" і перестали виконувати свою направляючу функцію.

Одного разу, наприклад, жінка розуміє - старенький і хворий чоловік, якого вона терпіла все життя, їй тепер не потрібний. Його мізерна пенсія ледве покриває його витрати на ліки, а його хвороби і безсонні ночі заважають молодшій дружині . Але вона ще не розуміє, що тепер рік їх життя  має іншу швидкість і зовсім скоро і вона буде на місці її хворого і немічного чоловіка. 

А поки-що жінка "знаходить" себе в дітях. Вона повіністю віддає себе дітям і , особливо, онукам, забуваючи про пристарілого і сивого свого чоловіка. Жіночий дітоцентризм - то хвороба жінок, які присвячують себе повністю дітям і онукам до останнього дня свого життя, не розуміючи простої істини - вони обидва з чоловіком живуть, поки вони разом. А у їх дітей тепер свої сімї, свої діти, свої батьки, свої проблеми.

А як же чоловік? Як  він сприйме своє нове становище?

Але, давайте по-черзі.

Повернемося до сімейної демократії.

Що це таке? Погано це чи добре для сімї?

Принцип сімейної демократії, як і любої демократії, базується на правах свободи слова і висловлювання, але тільки на стадії обговорення проблеми, задач, чи планів. Далі - цей принцип поступається іншому принципу - центризму, який відповідає одноосібному прийняттю рішення головою сімейства.