Розділ 25. Виховання

 Розділ 25. Виховання

_____________________________________ 

Хто має синів, той повинен памятати - одного разу вони виростуть, одружаться і ... Ось тоді і буде видно перші резульрати вашого виховання. Але і це іще не все - повна картина виховання синів буде видна тоді, коли їх батьки доживуть похилого віку і глибокої безпомічної старості.

   Виховання - це не прості слова. Це процес формування принципів існування чоловіка і жінки в майбутньому.  Що думає мати-гусиня, коли все життя в своїй сімї принижує і керує чоловіком? Невже вона думає, що її коханий син виросте чоловіком, головою сімейства в майбутнєму, споглядаючи як його мати принизує батька, намагаючись зайняти його місце голови сімейства?  

   Ні. Не виросте він чоловіком.  Не  візьме він важку ношу голови сімейства на свої плечі в своїй сімї. Не згадає він під "каблуком" своєї дружини , яка, прикриваючись демократією і рівністю, давно вже взяла його в свої ніжні ручки, про вас. 

   Кажуть, чоловік - то голова, а жінка - то шия. Куди шия поверне голову - туди і подивится голова. Але, подивитись - то не значить зробити так, як вимагає дружина. Розумна дружина, управляючи головою, завжди покаже, що саме так голова і хотіла. А дурна  дружина - буде ворочати голову , поки не відкрутить її зовсім.

    Не дай Боже мати дурну дружину!

    Але, то ще півбіди.  Не дай Боже мати дурну-гусиню матір, яка крутить головою батька, свого чоловіка, в приклад своїм синам, навіть не задумаючись, що з ними буде в його новій сімї після одруження. Замість того, щоб вчити синів бути чоловіками і приймати на себе відповідальність за свої рішення, за свої дії, за слова нарешті - такі матері-гусині живуть за принципом Данко. 

   Вони всебічно їх опікують з усіх сторін, захищаючи від невзгод  і комарів, вітру і чужого погляду, труднощів і обовязків. Такий принцип передбачає саможертвування всім і завжди в імя свого сина, забуваючи при цьому,  що з нього вийде. Низький рівень освідченності і психологічного виховання, а також моралі в нашому суспільстві породжує  отаких матерів-гусинь, які думають, що тільки вони турбуються про своїх синів. Для них виховання - то пусте слово, а мораль - не відома категорія.  Як результат, створюється суспільство антиморальних безпринципних людей.

    Особливо це стосується чоловіків, які тільки зовнішні залишаються чоловіками.  Прийняти рішення чи взяти на себе відповідальність - то не для них.  Бо ніхто їм не заклав основних принципів існування в житті, і в сімї особливо. Нічого не залишається жінкам, як брати відповідальність на себе і відповідно лаври голови сімейства, де формально є чоловік, який не приймає відповідальних рішень. 

      Це непросто - бути справедливим. Непросто дотримуватись честі і звоїх обовязків. Але без цього не створюються чоловіки, лідери в сімї, а не підкаблучники. Звичайно, іноді жінки переважають і енергетично і хорезматично чоловіків в сімї чи суспільстві. Але сутність чоловіка має свої переваги і обовязки. Жінка - то, перед усім, берегина домашнього вогню , тепла і вихователь дітей, особливо синів ,  на прикладах свох відносин із власним чоловіком. Для хлопчаків в любому віці прикладом повинен бути їх батько.

     А який же він приклад, коли його дружина постійно принижує його своїми докірами, сварками?

     То, хіба виростуть надійними справжніми чоловіками таки хлопчики?

      Хіба будуть вони поважати свого приниженого матірю батька?

      А от для доньок авторитетом і прикладом повинна бути їх мама. І якщо мама любить, чи хоча б, поважає свого чоловіка, ставить його за приклад, незабуває стверджувати його первенство в сімї і одночасно значимість - такі донькі ніколи не виростуть мегерами в майбутньому. Сини і доньки повторюють все, що робили їх батьки в наочному прикладі - це аксіома. 

      Антон болісно, дуже болісно сприймав нешанобливе відношення  старшого сина, який уже в віці зрілості на пятому десятку років  так і не зрозумів слово поваги. Все рідше і рідше зустрічався Антон із синами. Іще менше вони говорили про життя, про  життєві цінності.  Старший син, вихований на прикладах приниженого батька, підствідомо не сприймав і не поважав свого сивочолого батька, який так активно з ним займався спортом, допомагав в навчанні, заробляв для його навчання, який любив і любить.  А от тепер в їх сімейних рідких зустрічах  він, Антон, уже немолодий, сивий і хворий чоловік, чув тільки порівняння страждань свого сина із його життям, як ото буває між підвипившими застольними друзяками-собутильниками. Слова, як помело, не обдумано ранили Антона в саме серце. Але, при цьому,  ніхто не може насмілитись вказати синові: " Не можна так з батьком. Він батько - старша людина. Він авторитет і приклад..."

"Втім, чи так це, Антоне?" - все допитувався внутрішній голос. - Що ж ти тепер хочеш? Не заробив ти друже, авторитет. Так і помреш не визнаним пошаною батьком без авторитету"

Ось так буває, коли жінки живуть за принципом Данко.... Не можна все віддавати - потрібно думати головою про майбутнє. А воно, оте майбутнє, так скоро прилетить. І  тоді ви, дорогі симочки, будете шукати для себе поваги...і не знайдете.

Скочуються роки Антона  до кінця його життя все ближче і ближче. А його душа болить все більше і більше від того, що  життя, його боротьба , його устремління і турбота, його любов і пожертва так і не оцінили найближчі люди. Але, головне в іншому - таке відношення  то є гріх.