Розділ 16. Грозові хмари
___________________________________
Пройшов час.
День за днем, місяць за місяцем спливали роки.
На скронях все більше і більше зявлялось сивини. Вона покривала голову, вуса, і тепер Антон здавася більш схожим на діда Мороза, а ніж на того енергійного і молодого студента, інженера, керівника , яким він був до цього і яким він іще залишився в душі. Час змінював тіло, волосся, але Душа залишалася все такою ж молодою і вразливою.
«Якось непомітно пролетіли оті роки, - думки роями крутились в голові. – А тепер... Ох..Хо...Хо..».
Антон то вставав і виходив на вулицю, то намагався читати, то включав компьютер - нічого не допомагало – безсоння заполонило , здавалось би, всього його – від голови до ніг. Сон раптом пропав і, як не намагався Антон його призвати, він не не приходив. Не допомогали ні каплі валеріани, ні пустирник – нічого... Останній час такі безсонні ночі важким тягарем опускались на втомлену голову чоловіка. В його голову ніяк не вкладалась думка, що це вже початок кінця. Йому здавалось, що він ще знову почне активне життя, що у нього іще є достатньо сил і енергії розпочати все спочатку, але... Щось було не так , як раніше. Оці безсоні ночі порушували рівновагу і спокій чоловіка.
Здавалось би – живи собі тихенкьо , жуй собі кашу вставними зубами і сиди тихенько..., чекай смерті.
Аж ні! Не сидиться .
Мабуть, все – таки іще є не витрачена енергія і сили!
Да і не тільки він , Антон, так жив. Кругом , куди не кинь , практично всі навкруги так і живуть. Не живуть , а існують для того, щоб заробити десь копійку, або ж – на пенсію ... Це хіба можна назвати життям? - Існування ... та й годі.
Якщо людина не знає заради чого вона живе, якщо не має мети, якщо не ставить собі завдання – то це вже не людина , а живий труп.
До такого стану Антон не мав бажання дійти. Він ще бажав, він ще хотів. Ще багато чого він не зробив. Він ще має мету і намагається в міру своїх сил до неї іти.
От і зараз ... за вікном глибока ніч, десь там в іншій кімнати спить дружина , а він, як отой вовк, тиняється по двору. Здавалось би все роставив на місця, все передбачив ... заспокоївся, але, видно, щось не так. І оте щось не давало йому покою.
Так, так..., саме слова дружини його так занепокоїли. Ось прожите життя ..., а там було всього багато і доброго, і не дуже, але тільки тепер Антон зрозумів всю трагічність дійсності. Як і раніше , але тоді то було мало помітно, його дружина, незважаючи на намагання іноді загасити свої амбіції бути головою сімї, ось тепер, коли потрібно бути разом в злагоді і діях, коли не коли, а візьме і заявить:
- Ти вірішуй сам, а я буду вирішувати сама...
Здавалось би нічого такого , але ... , зважаючи на прожиті літа і вік, Антон сприймав це болісно . Самі по собі в голову лізли погані думки. Він точно знав , що в цьому випадку , коли один в тин , а інший - в ворота, нічого путнього не вийде. Особливо зараз, коли невідомо скільки років, і днів залишилось ще жити. Як неприємно усвідомлювать оце... Ох...як неприємно розуміти, що життя так нічого і не навчило його сімю.
Ну і довга ніч... особливо зимова.
Не встигне розвиднятись – дивись, вже знову темніє. Буденні дні все накручували і накручували дні, місяці, роки. Тепер уже Антон, приїзджаючи на подвірря рідного дому, котрий одиноко стояв з пустими кімнатами і темними вікнами, відчував оту самотність минулого життя, яке не полишалого його. Він згадував оті мооді роки, коли він з матрію і батьком оце тут бігав по цьому подвірї, по цьому садку, по цих вулицях. Тоді іще молоді мати і батько і натружено повертались з роботи. Він ясно памятає , як всі разом збирались ось за цим дубовим розкладним столом – чаркувались , співали.. То були прекрасні роки молодості і юності!
З того часу, як розвалився Радянський Союз , кожна республіка сформувала сою державу. Він, Антон, був тому свідком. Мало того, в душі він цього бажав, хоча і не розумів все до кінця. І , взагалі, він тоді багато чого не розумів. І коли збирались за столом , то гарячі сперечання між ним і батьком з того – як хто розуміє майбутнє. Антон по-молодості гарячкував, доказуючи, що саме так і потрібно. Але в його голові ще не вивітрився роками навязаний системою дух атеїста і комсомольця – активіста. Він, як і всі інші, були виховані в дусі морального кодексу будівника коммунізму на прикладах відчайдушного фанатика за краще майбутнє всього людства Павки Корчагіна. Або, скажімо, розрекламованим прикладом Павки Морозова, котрий доніс на своїх батьків в ті буремні роки громадянської війни і колективізації минулого століння. Тоді всі вважали , що Мазепа – це зрадник, що Бендера – це національніст... і багато чого іншого такого, що було потрібно комусь, але не йому, Антону. Це тільки зараз він зрозумів, що він нічого тоді цього не розумів.