Відправляємось у дорогу.

- Ти не можиш бути моїм батьком , адже я тата люблю. - промовила я не так йому як собі.

Такі рідні риси лиця ,але такі відштовувальні. 

- Я можу мати різні види, не лише страху, ай ненависті ....та інших поганих людських рис.

Дійсно , адже я татка з цього світу ненавиджу тому …
-    Припини мене лякати , я знаю ,що ти мені у вісні нічого не зробиш.- прикрикнула якомога  голосніше прочистила горло та з ненавистю подивилася на образ мого тата.
Чоловік став серйозним обдивився мене з різних боків та промовив.
-    Дорогенька, дам тобі пораду ніколи не повишай на мене голос це одне, а друге те що я можу й вбити тебе у вісні. Це там у замку ти на території свого нареченого під його опікою, а тут ти в моїх володіть.
Після цих слів мені справді стало страшно, холодок пройшовся по хребту та в животі зав’язався не приємний вузлик страху.
-    Тоді вбий мене. І закінчим з цим.- твердо без страху до цих слів , промовила їх. Мені не було страшно , я просто втомилася. 
-    Ось тепер віру тобі, ти тверда до своїх рішень і це кльово. Але цей приємний процес відкладу, мені буде цікавіше тебе вбивати у бою, а зараз  ти мені не загроза ,ти просто букашка, я з тобою розважаюся.- і засміявся огидним сміхом.
Насправді було страшно і не приємно ,що тебе вважають маленькою мурашкою ,але в цьому я бачила і позитив ,адже від не знаю як я вдосконалили і вдосконалю свою  магію. 
Тільки про це подумала як мене затиснув невидимий бар’єр у свої обійми. І не приємне відчуття слизі поступово піднімалося по тілу. Це най мерзенніше відчуття що я колись відчувала, моя паніка виривалася з мене у вигляді сліз та криків, але це ще один мій страх був … померти щоб тебе ніхто не спас…
І нарешті до мене дійшло це  «:все він, він маніпулює моїми страхами, хоче щоб я просила про помилування, але …..» . Тільки це подумала як щось не видиме зжало мені горло та почало душити. « Боляче , ти ніколи не переможеш, ти слабка, ти маленька дівчинка котра забула вірш та конкурсі і всі сміялися з тебе, бо ти невдаха…. Ти невдаха, Дерек з тобою тільки через твоє личко… ні через косметику насправді ти уродка  ,ха ха ха.» 
  Цей сміх і ці слова пробіглися і я почала згадувати , страшні моменти мого життя. Так хотілося забутися і не згадувати. Заболіли в серці, за нила голова. Хотілося на собі рвати одяг та скоріше вмерти ,тільки ,щоб не згадувати…
-    Пам’ятай, я сильніший за тебе , ти настояща  букашка, як захочу роздушу тебе. 
Пролунав голос та очутилася у кімнаті на ліжку з книгою. Закашлялася та доторкнулася до шиї вона мене дуже боліла, та пекла вогнем. Коли прийшло паро хвилин згадала спогади котрі так старалася забути. Тяжко вдихнула та лягла на ліжко підтягнувши коліна до бороди. Мені страшно було засинати . Знову захотіла плакати « я так старалася щоб в новій школі , а помім і в інституті мене любили, і поважали , щоб був настоящий вірний хлопець.»

  Що саме страшніше я не відчувала Сийку. За цей весь час , настільки привикла до неї , що зараз з розуму сходжу. Чому її не відчуваю? Можливо це все Зло? Господі я ж не справлюся без неї, хто я така без неї, ніхто. Маленькі струмочки покотилися по щоці . Відчула втому ,з мене й справді енергія виходила , адже емоційність це і добре , але без мого Вогника погано.

 За вікном , темніло. Годинник на стіні тяжко відбив восьму годину. Дена не було , тай друзів нікого не мала. Мія. Дідько бери , вона ж мені мала через Сийку передати про мага землі. Дідько, бери вас всіх. В середині кипіла злість , та роздратованість. Відчула як по тіло пройшлася тепла хвиля вогню. Виставила руку, та по думками утворила вогняний шар.-

- Класно ,в тебе виходить. Ти молодець.- почувся голос в заді.

Моя куля розсипалася, обернувшись побачила його. Дерека.  Стояла і не рухалася тільки закліпала очима, моя злість пройшла , та натомість прийшло відчуття  розгубленості.

Ми не раз зустрічалися у коридорах, чи в їдальні, він просто змірював мене поглядом і відводив погляд. А я пробувала з ним перша заговорити , а зараз, ось сам прийшов.

- Привіт- якось не впевнено промовила я . Цей чоловік був настільки рідним та водночас далеким . Дерек , відсторонено оглянув мене , а потім кімнату. Пройшов у до столу та сів у зручне крісло. З вигляду це мій Дерек, але яке відчуття підказувало ще він не мій. 

- Мене прислала до тебе Мія , будь готова в півночі за тобою відправлю свого помічника.

- Ем, стоп ти йдеш з нами? Ти про все знаєш?

- Ага, - він посміхнувся мені своєю голлівудською посмішкою , та підморгнув як колись це робив. І моя настороженість в секунді пропала.

- Стій, а Ден…я маю його попередити….- хаотично почала промовляти і не замітила як плечі чоловіка напружилися.

- Навіщо , щоб він повідомив Елеонорі? Ні , він не має про це знати.

Я промовчала , десь в глибині душі моє відчуття кричало , що це не правильно ,але це ж Дерек, він хороший… Тишина почала давити, його погляд сірих очей мене обдивився та насторожував.

- Ок, я зрозумів. В північ виходь до  спортзалу ,але з сторони двору, де ти билася з Кларою .

-  Ти знаєш?

- Ага, я й бачив, ти хороша, дивлячись на те що тільки зараз почала займатися.

Я засоромилася , мої щоки спихнули червоною краскою . Серце випригало з грудей від його такого рідного погляду. Чоловік підійшов до мене та делікатно взяв мої плечі та ніжним поглядом промовив.

- Не хвилюйся , все ок. Ти навчися магії землі , а я тобі в цьому допоможу.

Я при підняла голову та подивилася у його сірі очі котрі  світилися ласкою та добротою.

- Угу – ледь змогла сказати . Мої ноги ледь трималися , мурашки бігали по тілу, казалося  щось зараз просто в паду у його обійми.

-  Ок, я пішов.- він знову мені посміхнувся та підморгнув.

Коли закрилися двері , розслабилася та сіла на підлогу. Місце де його руки доторкалися до мене почало пекти та розливатися насолодою по всьому тілу. Почала придуркувато посміхатися . Лягла на підлогу та згадала як мені добре було з ним у своєму світі. Його сильні руки , чотири кубики котрі обожнювала гладити. А йому це дуже подобалося він завжди пишався своїм тілом « в мене ідеальне тіло , я ще міг би позмагатися із тобою»