Принцесса стихій

Правда чи обман.


Мене скував страх, серце від емоцій пропустило удар. Не хвало повітря і я механічним рухом схопилася за горло. Кліпнула і перед мною знову Денова кімната та люди котрі занепокоєнням дивилися на мене. Присівши на ліжко , тяжко дихала нібито після бігу. Все тіло відбивало серцевий ритм . Перші паро секунд нічого не чула окрім пульсування крові у своїй голові. Закрила очі та полічила до трьох. Переді мною стояла Елеонора ,Ден , дівчина котру ніколи не бачила, та чоловік у білому халаті.
-    Люсінда як ви себе почуваєте?
-    Погано- хриплим голосом промовила , відчула сухість в роті та  втому яка просто в секунді навалилася.
-    Ось тримайте , це трави , давайте їх пити чим по частіше , не хвилюйтеся це заспокійливе – чоловік звертався до Дена, той тільки махав головою. – та не хвилюйтеся ви так, нічого страшного з вашою нареченою не сталося.- промовив чоловік та посміхнувся мені.- А ви одужуйте, і не хвилюйтеся так . До побачення.- він щось хотів сказати ,але не промовив ні слова . 
-    Люсі як ти , дитя?- лагідно по материнські промовила Елеонора.
Мовчки дивилася як незнайомка нібито хоче іти , але … Насправді мені було байдуже до цієї дівчини , але хтось мною керував…
-    Хто це- дивлячись на дівчину.
-    Це капітан нашої воєнної гвардії Мія.- промовив Ден .
Не соромлячись обдивилася дівчину. Високо росту, пишно груда руда , зеленоока . Вона також без церемонній мене обдивлялася та кисло посміхнулася.
-    Мені прийдеця з нею працювати?- грубим голосом промовила дівчина.
-    Мія , припини – сердито Елеонора промовила та гнівним поглядом нагородила капітана.
Мія театрально закотила очі , та відійшла до поличок з книгами , і робила вигляд нібито їй це цікаво.
-    Я хочу запитати , у вас , Елеонора….. як це Зло виглядає…..точніше як я зрозумію що саме це Зло. З котрим мені прийдеця битися?
У кімнаті повисла тишина. Елеонора та Ден мовчки на мене дивилися та нічого не говорили, навіть Мія підійшла до ліжка та з цікавістю подивилася на мене .
-    Ем,  ну це хороше питання.- зніяковіла жінка. – Ну діло в тому…..- хотіла промовити , але її Мія випередила.
-    Ніхто толком не знає, як Зло виглядає.
-    Як це розуміти?
Щоб сказати , що здивована  нічого не сказати . Це означає що я іду боротися з своїм вчителем? Десь в глибині душі раділа, бо могла помститися за стількох років приниження та хороших оцінок в кінці року, але ось з іншої мене лякала його сила. Це не можливо пояснити ,його силу. Не просто вона велика , було таке враження що «вона» в мені, тече по моїх венах , і взагалі відчуття було нібито «вона» моя. 
« Люсі, розслабся та відпочивай, повір мені, ніхто не відповість на твої запитання …»
« Я так хвилювалася , де ти була?»
« Я завжди з тобою , просто інколи не можу появитися»
«Чому?»
« ми з тобою не достатньо сильні, тому при наявності більшої сили , яка може скувати тебе , я ….ну так скажем маскуюся»
« ТИ бачила його»
На це питання моя Сийка нічого не відповіла.
-    Люсі , що це за запитання такі?- промовила холодним тоном Елеонора.
-    Нормальні запитання, адже мені потрібно з ним зустрітися, а як я можу його перемогти якщо не знаю  як він виглядає.
-    Ну , діло в тому, що Зло ….його не можливо побачити однаковим – Промовила жінка.
-    Чому? – не розуміючи запитала.
-    Ах, дідько, - вигукнула Мія. – Тому що Зло можна відчути , для кожної людини є своє Зло . Ось наприклад воно мені показалося у вигляді моєї матері- останні слова дівчина промовила з огидою. 
-    Зло приходить до нас через наші відчуття , негативні відчуття. Адже в кожної вони є і з ними кожен має боротися ,але коли його буває забагато утворюєця … ну… скажем так, енергія, яку нізякою не можливо спутати. Облік може мінятися…ну кого ненавидиш той і приходить. В цьому є свій плюс, адже це твої страхи і тільки ти можеш з ними справитися. А ще одне Зло може посилати тобі ведіння, я вважаю один з них ти тільки що бачила. І твоїм страхом від підсилює свою силу. А так як ти Аран і сили в тебе куча тоді і він збільшив свою енергію. Дякую рятівнице- фиркнула Мія та відійшла до книг. 
-    Так, добре вийдіть , я сам хочу поговорити з своєю нареченою – сердито промовив Ден. 
-    Будь ласка . вийшла з кімнати Мія, за нею і Елеонора.

В кімнаті стало тихо. 
-    Про що ти зараз думаєш?- теплим голосом промовив Ден.
-    В мене голові каламбур. Я не знаю кому вірити , в мені так тяжко, ця сила мене розпирає, і ніхто не говорить що відбуваєця насправді. Голова тріщить. – Промовила , та не скрила свого засмученого настрою, своїх сліз котрі вже котилися по щоках. Ден присів на ліжко та при обняв мене. І тут мене накрила , я його зі всієї сили обняла та заревіла. 

  Плакала довго, стискаючи руку у кулак,  жмакаючи його сорочку. Він мовчав, його тепла рука гладила мене по голові і я була готова на все тільки щоб ця рука не зникла. 
-    Мені набридло, я хочу додому- десятий раз повторила .
-    Ти що мене залишиш?
-    Га,- це просто пліт моєї уяви , хто це промовив?  Я при підняла голову та подивилася на нього, це він говорив. Голубизна очей мене заспокоїла , втягнула носом «сльози» та не переставала дивитися в них. Погляд опустився на низ на його губи, вони були легко при відкриті . І мені стало цікаво які вони на смак. Чи солодкі, чи ні , чи м’які чи чи ні . А якщо його поцілую ,він мене відштовхне чи ні? Дуже багато різних запитань . Хай котеця все до біса… Ви не повірити , я потягнулася до нього …. Наші  губи зустрілися і я чудь би не задихнулася від його дотику. Він мене не відштовхнув, а навпаки притягнув до себе та ліг зверху. Його губи були солодкі, це дивно адже реально , не можна сказати що губи солодкі, але в нього вони такі. Від них просто не хотілося відриватися. Поцілунок був ніжним , але з нотками воласті . А я й не проти. 

Сонце своїми проміннями мене висушувало . По лобі стікав піт, м’язи боліли пекла спина не знаю чи від сонця, чи від навантажень котрі я виконувала протягом дня. Повернула голову на лежаку під парасолькою лежала Мія, вона попивала апельсиновий сік. Мені ще гірше стало ніж було. В горлі занило, від засухи ,здавалося що зараз зажарюся як стейк. Про спогад моєї улюбленої страви стало ще гірше, хотілося викликати вітерець ,я це вмію вже ,але Мія мене контролює .
-    Мені ще довго ,ось так мучитися?- запитала 
-    А ти як думаєш? Ти відчуваєш ,що зможеш подолати Зло.
-    Дідько , вас всіх бери.- гнівно проричала, від цих сплесків енергії  я не втрималася та лягла на землю.
Вона мене огорнула прохолодою, м’язи рук та всього тіла нили. Не хотілося вставати , не хотілося нічого не думати і не говорити. Адже мої думки були забиті нашим поцілунком з Деном. 
« Дідько бери я знову згадала про це?» відчула як мої щоки червоніють та  вкриваюся мурашками. По всьому тіло пройшла насолода спогаду та затилку почала пульсувати шкіра де він доторкався. 
« Прийди до тями ,дурочка»
« це так красиво, та романтично»- промовила Сийка.
« ой і не кажи»- з сарказмом промовила до неї.
-    Мія, а до мене у Дена була дівчина?- запитала неочікувано для себе?
-    Ну.- промовила та і подивилася на мене. А потім посміхнулася зняла окуляри та радісно промовила. – Чому ти питаєш?
-    Просто?
-    Просто, кажеш тоді слухай. Я знаю про вашу домовленість. І кажучи  чесно багато хто про це здогадуєця. 
Я нічого не відповіла. Мені було не пособі . Уявила що хтось про мене ось так говорить це не приємно. Присунулася до Мії де була тінь сіла випила паро ковтків води та подивилася на дівчину.
-    Це означає що він тобі все розповідає?
-    Не зовсім , я телепат.- хитрою посмішкою промовила , та пограла у хвильку з своїми бровами.
Мої очі розширилися та щоки почервоніли ще більше ніж були. « Дідько, як я могла…. Я ж думала про….ааааа»
-    Не переживай я вмію тримати язик за зубами. 
Її слова не знаю чому ,але заспокоїли притім ,що вдіяти я немала що . 
-    Мія я хочу по скоріше розібратися з усім цим, мене це все достало.
-    Ти ж знаєш , щоб все це закінчилося тобі потрібно навчитися володіти 4 стихіями. Доречі чому тебе не навчають  володіти «землею», адже коли ти б володіла всіма 4 стихіями твоє тіло швидше навчилося  битися. 
-    Насправді ,мені нічого не говорять, це так дратує тільки через те ведіння я б не зрозуміла про Зло.
Мія задумливо подивилася на небо та відповіла.
-    Я ще не розумію чому Елеонора тобі для навчання, не шукає мага землі  , але тобі скажу так, зміни вони не за горами…
-    Ти знаєш котрогось мага землі, щоб розказати мені хоч ази, цієї магії? 
-    Я подумаю , а ти йди відпочивай, а відповідь вишлю через твою сийку. 
Пізніше мені пояснила дівчина, так як вона володіє силою думки той зв’язатися з моїм Вогником не має проблем.
 Прийшовши у кімнату, прийняла душ та переоділася у довгу юбку та блузу з корсетом.  Ці корсети мені більш до вподоби ,а ні ж ті в яких я ходила у названому домі. Вони зручно сиділи на тілі не пережимали та підчеркували твої плюси.
   Взяла книгу та почала читати , і заснула.
І знову я в тому ж лісі ,де зустріла Зло . Дерева тихенько шуміли, відчувався легкий вітерець… . Зараз мені не кажеця ця тиша спокійна та приємна. Я оглядалася та старалася побачити його ,але ніхто не появлявся.
-    Мені приємно , що ти мене чекаєш .- почувся голос десь зовсім поряд. Оглянула периметр нікого не було.
-    Де ти ? В мене до тебе питання .- твердо відповіла . відчула як страх помало огортає мене.
-    Так, бійся, ви люди такі слабкі, та наївні….ха ха – почувся голос біля мене. 
-    Появися.- дідько бери , мені справді страшно….мені страшно, заспокійся. 
-    Люсі, ти єдина хто мені подобаєця з Аранів. – а тепер я вже бачила свого співрозмовника , він стояв навпроти мене у чорному балахоні, і з лицем мого татка.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше