Початок.

За дівчиною закрилися двері. Всі стояли та мовчки ,кожен про своє думав.

- Що скажиш, Даниїл?- порушив тишу вчитель.

- Я не в певнений , що вона та, котру ми шукаємо.- чітко без зайвих слів промовив чоловік.

- Даниїл ,ти бачив її в дії, не в же вона так, погана? - запиталав вчитель боєвої магії Клор.

- Я не бачив її у дії. Все що можу про неї сказати , істеричка та дитина котра хоче додому.- промовив з кислим обличчям той.

- А мені здаєця ,що дівчинка налякана , і вона саме та котру ми шукаємо.- Твердо відповіла Елеонора підійшовши до вікна та обдивилася всіх присутніх.

- Звідки ти можеш знати? можливо Люсінла лише Ронін ( Ронін- мають одну чи дві сили).

- Не забувайте я також маю магію, магію води і у цій дівчинці вона також прослідковуваєця, ось побачите. Їй потрібно зацікавити , щоб" маленька каприза" захотіла сама залишитися, хоча б на деякий час. - жінка замовчала та впевнено подивилася на Даниїла, припідняла брову та посміхнулася.- ну що "наречений" йди і поговори з своєю "нареченою".

Даниїл напрягся, всі в кімнаті відчули цю вібрацію від мага, але той нічого не відповів ,а мовчки вийшов з кімнати.

- Елеонора, ти серйозно? хочеш такий образом залишити її тут? - запитав Клор.

- А ви не замітили які іскри летіли від них, до речі від двох, тому мені кажеця що це самий раз. 

- Дитино, не впевнений, що нам потрібно обманом її залишати. Ця дівчинка капризна як на її роки , але хороша ,і якщо ми будем з нею відкриті то вона погодиця.- відповів старий.

- Поки " каприза " буде думати , наш щит ослабне і зло зможе прорватися. Ви цього хочете?- гнівно вимовила 

- Не нервуйся, ти так, ми просто переживаємо, адже Даниїл не такий вже і бабій, як він зможе вговорити її?

- Поживемо побачимо, або допоможимо.- з хитрістю промовила жінка та повернулася до вікна.

Лежучи на ліжку у кімнаті ,в якій і проснулася, я розмірковувала:

Навіщо мені це все? Я хочу додому? Чому  так відрегувала на слова про Дена?Що зараз робить Дерек, сумую за ним, з цими пригода взагалі забула про нього як він? ...

Згадала розповідь Елеонори про їхню біду , задумалася. Мені байдуже до цих людей ,але десь глибині душі хотіла допомогти якщо зможу, і з чистим серцем вернутися додому... цікаво мене шукають , чи ні ? а Дерек він ж мене кохає, він страждає чи ..?- мені не сподобалися ці думки. Мене Дерек кохає. - прокричала я сама собі у голові, а наяву просто зарилася у подушки.  

- До тебе можна?- пролунав голос десь дуже близько.

Я озернулася, нікого. 

- Що за приколи?- в голос промовила 

- Ти не лякайся тільки ...я в тебе в голові.

Все ,це точно перший білет в дурку.

- Так ,заспокойся і послухай - промовив голос.

 Мені казалося що мене ніхто більше не зможе здивувати, я помилилася.Цей голос, мене просто вибив з колії. Ніколи раніше такого зі мною не траплялося, не то що голоси в голові, а й маги, та магічні потвори і так далі. Тому я просто встала з ліжка та перекрутилася та промовила.

- Хто ти ? 

- Я це ти , так як ти маг декількох стихій  я, так скажим баланс твій. 

-Як це?- сіла та подивилася прямо перед собою. 

- Я згусток енергії, котру ти виробляєш своєю силою, і так як ти маєш не одну її тобі потрібен баланс, щоб контролювати межі. 

- Не розумію.- промовила я та почала злитися , що й справді нічого не розуміла.

- Ок, слухай , наприклад - маєш два келиха вина одне біле , друге червоне. Я тут для того щоб контролювати баланс стаканів, щоб ти ненароком не вичирпала всі сили, або правильно їх змішувала. Ясно?- строго промовив голос.

- Ага, але мені ціково , як ти появився? 

- Ну це те саме що завдяки тобі виростає квітка, або з нічого робиця щось. 

Хотіла ще щось запитати , але у двері постукали.

- До тебе можна?- запитав Ден не привідкривши двері.

- Так.- чомусь я з ніяковіла, нібито ховала коханця в себе під ліжком від чоловіка котрий прийшов з роботи.

Чоловік зайшов та подивився на мене. В його очах був сум та занепокоєність,  не зрозумію чому. Він має злитися. Мовчки сів біля мене на постіль. І це мені здалося ,якось не зручно. Але це ж Ден? Чому мені може бути не зручно? Дурня якась.

- Як ти?- запитала  дивлючись на нього , а точніше на його щоку. Вона була легенько румяна.

Чоловік замітив мій погляд , та криво посміхнувся.

- Мені було обідно , ти знав про мене все ,а я ні.

- Добре ,забули. Слухай мені потрібно ,щоб ти мені допомогла.

- Чим ," я " можу допомогти?- запитала дивлючись на нього. Чолвік дивився перед собою та мовчав, збирався зі силами. Було видно що йому ніяково ,і це так кумедно. За довгий час, мені  весело, мої губи самі по собі утворили посмішку . Дурдом я сиджу на ліжку з Деном з придурковато посміхаюся він зараз подумає що взагалі з головою не дружу.- подумала  ще більше сміятися захотіло. І я справді видала смішок, наші очі зустрілися ,але цього разу відчула легкість всього тіла, було байдуже до всього. Таких відчутів ще ніколи не відчувала, мені хотілося пригати та радіти. Казалося що згідна на все що попросять. Це дуже лякало,адже захотіла доторкнутися до нього. " А а а а, що зімною"

- Промов, "Сила всесвіту, допоможи"- почувся голос в середині.

- Я не можу- відповіла я 

Ден подивився на мене , байдуже та якось дивно відповів.

- Ти мусиш , розслабся. Не уперайся, тобі потрібно тільки погодитися.

Його слова були як музика ,але десь в глибені душі розуміла що це не має бути. Насправді не така, і чим більше я впераюся тим більшу слабість відчуваю...І  я ростворилася в ціх відчуттях ,і в щастті котре переповняло мене. Дивно, але справді відчувала себе щасливою, і не хотіла нічого міняти...

- Дура, промов це, він тебе гіпнотезує.- пролунав голос в голові- повтори " Сила всесвіту допоможи"

- Сила всесвіту...допоможи"- чомусь мені так було тяжко це вимовити , але погляд чоловіка котрий почув від мене ці слова, був здивований та злий.