Привіт, мене звати графиня Люсінда де-льор Фроманцед.

- Пані просинайтесь, Господар вас чекає у вітальні , і чесно кажучи він дуже обцурений вашою поведінкою.- пролепетав чийсь голос над головою.

" Це правда, це був не сон,і я справді попала "кудись?" сюди не можна просто сісти у автомобіль і приїхати. Дідько,як мене все дратує, і особливо ця тріщалка , яка постійно біля мене."

- Пані ви мене слухаєте ? А Господиня  казала, якщо ви не встанете через тридцять хвилин вона сама, особисто, піднімеця до вас і...- невстигла договорити як з під ковдри показалася каштанова голова і тягучий стогін невдоволення. - Я так і думала ,ви пані ...- вона хотіла щось сказати ,але під холодними голубими очима передумала ... Цікаво в цьому світі сажають у в"язницю ,або страчують за вбивство прислуги? 

" Мене звуть Люсінда, для друзів я Люсі. Народилася я 21 століття, в час технологій та теплої підлоги , гарячої води з під крана та куча всякий смаколиків які не корисні для здоров*я.Моє життя : навчання, коханий котрий пилинки здував, любимі батьки, все це в мене було .... В цей світ попала через дзеркало у магазині в якому  підпрацьовувала.  Тут вже три тиждні і ніяк неможу зрозуміти , чому саме я ? Мені  ніколи не хотіла пригод, подобалося спокійне життя , та впевненість у завтрішньому дні.. . А зараз  "батьки " мене на дух не  переносять, не знаю чим ця друга" я" їм на солила, що вони відають "мене" за людину котру  "особисто я" терпіти не можу. Колись читала романтичні новели про принцес та таке інше там ,головна героїня іде під вінець з примусу батьків, але потім в них виробляєця хімія і живуть вони довго і щасливо...Але щоб ось так ,сталося зі мною?! Ще досі перебуваю у легкому шоці, і кожного ранку молюся Богу ,щоб це тільки сон, і кожного ранку мої мрії розвіює "тріщалка"...

  А  саме основне не сказала цей світ як задзеркаля мого,  притворні батьки мають образ моїх настоящих люблячих батьків, тріщалка котра виводить і слідкує за мною, наша прибиральниця котра приходила два рази в неділю. І саме основне , яке мене просто виводить мій наречений це брат - мого коханого в моєму світі . Просто капець  ." 

  Я  оглянула кімнату, стіни поклеяні блідо рожеві шпалери  маленьку фіалетову квіточку, якісь не зрозумілі картини , два вікна з тяжкими шторами велика шафа, з не менш величезним комодом, та невеликим столом для водних процедур. Спочатку коли  попала в цей світ , оніміла що  не зможу приймати душ кожного ранку, як це привикла...  Тяжко було привикнути до їхніх звичаїв то лягати дуже рано , то дуже пізно .Звані вечері відбувалися з вищим рівнем лецемірства, немов кожна хотіла показати, що  її господарство більше та краще , то які в них дочки чи сини , на яких  інструметнах грають ,котрі дуже похожі на нашу скрипку, та сопілку. І звичайно ,прислуга...це окрема мова , чомусь серед знатного роду дуже пристижно коли приходять гості ,ці бідні люди мають стояти біля кожного "гостя" що витерти крихту на лиці, чи ще щось . Для моїх" батьків"такий прийом був дуже важливим , але ось "тріщалка" постійно сиділа біля мене та "виховувала... Ця  маленька жіночка "тріщалка" постійно ходить і тарабане," так не можна, спину випряміть, не порядно так дивитися на чоловіка, опусти очі ,ходити по маленько, вдіватися і роздіватися тільки з її допомогою".  Дурдом, спочатку немогла зрозуміти , де я і що зімною , тому бунтувала, виставляла свої правила... але  збодрило мій капризний розум, те що  підслухала як батьки говорили, як я дуже змінилася і хотіли відправити у санаторій закритого типу, а ж потім коли мені покажуть "що ось така поведінка не приємна" відадуть під вінець.Тоді мій "капризний розум " заспокоївся і зрозумів , потрібно грати роль. Колись дуже хотіла піти вчитися театральне, але не вийшло ,ось зараз самий час проявити свою фантазію та акторську здібність. І через певний час,якось батьків переконала ,що в мене стрес та нервування перед весіллям. Хоч моя акторська гра вже получала Оскара, "батьки" все рівно мені не вірили та я й сама той ще фрукт, ніколи не можу змовчати, і це велика помилка.

  Через деякий час, стояла у пишному платі кольору асфальту переливами золотих ниток, з піднесиними косима верх у "моднячу" зачіску.

- Та, ма доброго ранку- ледь промовила ці слова заходячи у вітальню.

- Ти подивися на цю "дочку" як зухвало та не виховано вона здороваєця.

    Дідько ,  забула присісти у поклоні. Дурка якась , може мені ще ноги їм поцілувати і руки не миті по тижднях. Названий батько , сердино насупив вуса, та встав з крісла підійшов до мене. Мені стало не пособі від його злого погляду. І в цю секунду звирнула увагу що біля каміну сидить молодий чоловік , та зухвало обдивляєця мене. Звичайно , я мовчала, а ось у своєму світі ,  сказала б  мало не показалося. З Даниїлом ми терпіти один одного не могли, це брат мого коханого. За цей весь час що я тут ми з ним пересікалися два рази . Перший коли мене придставили " потенційного нареченого"тобто йому, і коли я зробила скандал що цього не буде то батько , затвердив його кандитатуру, а ще й тиждень не випускали мене на двір. Другий раз  наша зустріч відбулася на балу, і він запропонував потанцювати , звичайно під "мягким поглядом" батьків  ,але нажаль не незнала їхніх рухів, тому ... відавила йому ноги, а інколи і спеціально. Маю признатися Даниїл з цього світу більш стриманий ніж з мого. І третій раз зараз. Він дивився і вивчав, хоть в цьому світі не можна  витріщатися як на чоловіків так і на жінок. Це допускааєця тільки батькам, котрі шукають пару для своїх дітей.

- Я рішив , що ваші з графом заручини запишемо заднім числом, а зараз ти збираєш свої речі та йдеш до свого нареченого жити. Так що зараз ти його ,власність .- остані слова промовив тихо ,та з призирством.

Від цих  слів відчула як вся мою лють та ненавість до цього місця піднімаєця, і розумію, що цю силу зупинити мені не під владно,  й не хотіла, втомилася . Буде ,що буде.

- Що,.... які заручини, яке  жити ? який ... Ви що ?- обернулася та подивилася на свого майбутнього чоловіка-  Я скоріше піду з цього дому, - перевела дихання адже чомусь в моєму роті пересохло і говорити не могла-  Хто вам дав право розпоряжатися , моїм майбутнім? в мене є права .І ви не мій батько, ви якись теран , що лише гнобить свої рідних, і зажимає покоївок щоб ваша дружина не бачила, мені навіть не хочеця тебе називати на ви , бо таке звернення потрібно заслужити, а ти відаєш  бідолашну дівчуну, ось цьому?...- я обернулася та показала рукою на чоловіка котрий стояв та лише кліпав очима, ніхто в кімнаті не очікував від мене такої реакції. Мій названий батько, скривився та його світле обличчя перетворилося на вишневе ,руки затрусилися та щоки на дувалися. Я стояла гордо припідняла голову не скриваючи свого обурення і була готова кинутися з кулаками на нього. Зупиняло мене ці всі тиждні тільки те що "цей чоловік" був похожий на мого люблячого татка, але зараз , зараз це кінець моєму терпінню. Мене всю від емоцій розпирало ,  хотілося порвати ці всі пять спідниць , котрі на мені з корсетом та спалити, я відчувала вогонь у кожній клітинці свого тіла. Було таке враження що палаю... "Батько " помінявся в лиці, в його очах, не було злоби та ненависті , а був страх .