Розділ 3. Смаки нового світу та чесна розмова

Дівчата пройшли слідом за Наталкою до приміщення. Усередині все здавалося їм незвичайним: тиха приємна музика, м'які крісла та скляні вітрини, за якими рівними рядами лежали апетитні тістечка та круасани.

Наталка допомогла їм сісти за круглий столик біля вікна і незабаром принесла замовлення: три чашки гарячого капучіно з пишною молочною пінкою, філіжанку ароматного чаю для Лінсі і кілька шматочків ніжного торта.

— Ну що, дівча, давайте спочатку познайомимося, — посміхнулася Наталка, коли вони розташувалися за столом. — Мене ви вже знаєте, а як вас звати? Звідки ви приїхали і як узагалі тут опинилися? Ви виглядаєте так, ніби втекли з якогось костюмованого фестивалю.

Юміна зробила ковток зі своєї чашки і від подиву мало не впустила її. Ніжний, солодкуватий смак з пишною пінкою абсолютно не був схожий на жоден напій з їхнього палацу.

— Це... неймовірно смачно! — захоплено промовила вона, а потім перевела погляд на Наташу і рішуче видихнула: — Мене звуть Юміна Ернеа Белфаст. Це моя sister Суші, а це наша подруга Лінсі Сілуеська.

Юміна чесно і без таємниці розповіла все: як вони відзначали двадцятиліття в рідному замку, як отримували подарунки і лягли спати, а наступного ранку отямилися просто на вулиці незнайомого міста.

— Ми з іншого світу, — тихо, але впевнено закінчила Юміна. — І ми самі не розуміємо, яка магія чи заклинання перенесли нас до вашого Києва.

Наталя на мить завмерла з чашкою в руках, перетравлюючи почуте. Вона подивилася на щирі, перелякані очі дівчат, на їх розкішні, але зовсім нетутешні вбрання, і зрозуміла, що вони не жартують.

— З іншого світу?.. — перепитала Наталка, досі не вірячи до кінця. — Ви буквально принцеси?

- У нашому світі - так, - подала голос Суші, акуратно пробуючи шматочок торта маленькою ложечкою. Очі молодшої принцеси одразу спалахнули від захоплення: — Ой! Це тістечко просто тане у роті! У Белфасті такого точно не готують!

Лінсі, спробувавши чай, тихенько попросила добавку, трохи розслабившись після перенесеного переляку.

— М-да... історія просто неймовірна, — зітхнула Наталка, потираючи чоло. — Але коли ви тут і вам нікуди йти, я вас у біді не кину. Спочатку допивайте каву та їжте солодощі, а потім подумаємо, як вас облаштувати.