Розділ 16. Два дива відразу

Тепер у всіх настав час без сну. Навіть Русланка, що раніше завжди міцно спала, з початком ворожої навали в Криму – за опівніч сиділа в Інтернеті. Правда мережа, то таке об’ємне та багатогранне поняття, у котрому йде вільний злам між поганим та хорошим. Адже на розміщені прохання хоч якоїсь інформації про українських військовослужбовців їй приходили, як співчутливі коментарі, так і погрози та непристойна лайка.

Але Руся була вже досвідченим блогером, тому не звертала уваги на інетсміття, а настирливо шукала хоч якісь натяки чи підозри. Та поки подібні пошуки не давали абсолютно ніякого результату, бо підполковник Чигрин, наче в море канув. Тільки дружина вперто вважала його живим. Набагато пізніше Руся зрозуміє, що таке відчувати рідну людину на будь-якій відстані.

Настала тривожна й безрадісна весна, а ворог повільно та підступно просувався Сходом. Олесь Чигрин вже двічі побував у військовому комісаріаті, щоб записатися добровольцем, але ні за віком, ні за підготовкою він звісно не мав жодного шансу потрапити до списку героїв-оборонців.

Якось Русланці прийшло повідомлення чужою мовою про те, що льотчик Чигрин переховується в одному південному селищі, але за подальшу інформацію родина повинна переказати кругленьку суму в доларах США, на вказану картку... Не довго думаючи, Русланка кинулась до дільничого Іващенка.

– Дядю Толю, благаю! Дивіться, що мені прийшло. Скажіть: як на це реагувати? – загорілись надією сині очі дівчинки.

– Та ніяк. Шарлатанів і здирників стає все більше, але перевірити спробуємо. Поїхали, – чоловік сів до свого старенького авто й миттю набрав номер керівника місцевого відділу СБУ.

Він залишив Русю в коридорі, а сам зник за дверима. Коли чекаєш важливої звістки, час чомусь застрягає на місці, а от коли спішиш – він здається обганяє сам себе! Та дівчина вперто чекала. А що як це дійсно хоч не ниточка, а якась волосинка на шляху до порятунку батька Лесика?

Та вийшов капітан Іващенко до Русланки з сумним обличчям. Хлопці-професіонали добре перевірили отриману інформацію, але у вказаному населеному пункті не було людини з таким прізвищем. Зате картка якийсь час це функціонувала, та в процесі перевірки зникла й більше не відповідала...

– Не переймайся так, дівчинко! – підтримував її дільничий. – Повір, не тільки ви шукаєте підполковника Чигрина. Краще скажи: як себе почуває його родина? Адже ти казала, що у дружини льотчика хворе серце, а малий весь час намагається вирватись до лінії вогню.

– Так, дядю Толю. Лесик погодинно створює всім проблеми. Він дуже змінився за ці місяці. Скільки його пам’ятаю, то була одна доброта і ввічливість. А тепер інколи таке скаже, що ми з його мамою намагаємось просто недочути. Його звісно можна зрозуміти, але ж ми нічим не можемо допомогти дяді Льоні, де б він зараз не був, – тяжко зітхнула Русланка і вони розійшлись кожен у своїй справі.

Одного разу Руся отримала з алгебри двійку. Це було вперше у її житті. Ні, вона знала матеріал та відповіла чітко й грамотно, але вчителька трималася доволі зухвало й дозволяла неприпустимі коментарі, відносно ситуації на півострові. Звісно її предмет не мав ніякого відношення, ні до історії, ні до георгафії, але прямо посеред уроку в Русланки з нею виникла гаряча суперечка, тому викладачка вліпила дівчинці незаслужену двійку. Клас, затамувавши подих, спостерігав за перепалкою двох політичних суперниць і залишився страшенно задоволений стійкістю своєї красуні-відмінниці. Але на сьогоднішній день вона такою себе вже не вважала.

Вдома, миттю переклавши до портфеля інші книжки, на завтра, Руся кинулась до Чигриних. Тьотя Аня була на роботі в бібліотеці, а Олесь повинен бути вдома, бо в басейні у нього вже з’явився помічник і сьогодні зміна того, іншого. Русланка постукала по дверях та зайшла до господи. Лесик якраз закривав рюкзак і дівчина спитала:

– Привіт, Лесику, а що ти робиш?

– А хіба не видно? Їду шукати тата. Обридло мені сидіти та їсти мамини пиріжки, коли він десь там загинається серед катів. В армію мене не беруть, значить буду вирішувати все самостійно! – гримнув Олесь і навіть не привітався зі своєю подружкою.

– Лесику, чому ти тепер завжди зі мною такий злий? Я ж не проти була шукати з тобою спочатку і зараз не проти. Тільки зайду до бабуні та візьму кілька речей. Поїдемо разом. Мені без тебе життя не потрібне. То навіщо відкладати? Все, що нам призначено - зустрінемо разом, – спокійно відповіла вона і перекрила хлопцю шлях з дому.

– Прости... – закрив лице долонями Олесь та додав: – Я з кожним днем все більше розум втрачаю. Чому звідти вийшли майже всі, а тато пропав і його ніде немає? Такого ж не може бути. Людина зникла без сліду і всім до цього байдуже. Я знаю все про нас, тільки ти нікуди не поїдеш.

– І ти не поїдеш! – рішуче сказала Русланка й заглянула в його очі з неймовірною тугою.

– Ти зараз сказала... що без мене тобі життя не потрібне? Але ж ти не зі мною, – перемкнуло на іншу образу хлопця.

– Як це не з тобою? – здивувалася Руся.

– Та ніяк. Ми зустрілись і були наче рідні в дитинстві. А коли минулого року побачились – зрозуміли, що кохаємо. Я сто разів доводив тобі свою вірність і почуття, а ти поводишся так, наче нам знову по п’ять років... Навколо біда і хто знає, як довго ще триватиме тиша тут у нас? Чому ти така недосяжна, скажи? – горіли жагою його блакитні очі. Мабуть, біль відсутності інформації про тата змішався в його голові з іншими нестримними думками, а винною виявилась вона - Русланка.