Розділ 14. У вогонь і в воду

Десь в районі обіду на подвір’ї Марії Матвіївни з’явився дільничий Іващенко. Русланка навіть зараз була проти, але бабуся вже написала грамотну й послідовну заяву про домашнє насилля над її онукою. І тому капітан прийшов, на диво, вчасно.

Жінки якраз накрили стіл та всі разом сіли обідати. Руся відчувала побиття по всьому тілу, але трималась добре, адже поряд були найдорожчі їй люди та намагались дбати про кожен її подих.

Чоловік звично представився та коли почув, що це і є родина Чигриних, навіть посміхнувся:

– Так ось яка вона - мрія Русланки Мірошник. Щиро вітаю вас в нашому гостинному краї. А я до вас у справі.

– Потім справи, Анатолію Борисовичу! Виключно, до столу, бо я ображусь, – миттю поставила бабуня на стіл ще одну тарілку. – Борщ сьогодні на диво смачний. В ньому душа відразу двох господинь. Прошу!

Капітан зняв кашкета та поклав його на папку збоку й мовчки сів за стіл. Він добре знав цю чарівну стару жінку: якщо добра – то до нескінченності, але якщо чогось хоче – краще не йти наперекір...

– Дякую, не відмовлюсь. Ваші страви, Маріє Матвіївно, то все шедеври. Говорю, не як комплімент, – взяв ложку дільничий і спробував запашний гарячий борщ. – Ну, як мене не вважати корупціонером та хабарником? Коли від такої страви зорі перед очима мерехтять...

– Дякую. Всім смачного! Беріть, Борисовичу, ось сметанка. У Софії брала. Вона теж майстриня ще та, – бабуня не намагалась підсолодити відповідальну державну особу. Просто, у своєму господарстві, вона була з усіма однаково хлібосольною.

Коли всі почастувались борщем з густою сметаною та зеленню з городу, дільничий протер вуста хустинкою і, запивши смачним компотом, сказав:

– Щиро дякую. Я три дні нічого в заводській їдальні не їстиму, щоб не порушувати цей смак. Тепер до справи.

Він взяв свою папку та дістав якийсь листок.

– Вибачайте шановні гості, але зранку мене викликали на подію, зі зламом дому. В мене навіть заява від господині є. Що ж ти, хлопче, починаєш життя в нашому краї з хуліганства? Це недобре. Я повинен відреагувати...

– От же ж падлюка! Вона таки відірвалась від телевізора та згадала, що вміє писати? Хоча завжди писала з помилками! – змінила приємний тон бабуня й миттю зірвалась з місця та опинилась біля Русланки. Вона підняла з її личка волосся й дістала з фартуха складений вчетверо листок. – Ми Вас, пане дільничий, теж скоро потурбували б. Я мовчала довгі роки, але ж шмагати дитину кропивою, то одне. А бити так, щоб вона вся синя була та замикати в комірці без їжі й води, то вже інша справа. Я готова відправити онуку на огляд, щоб зафіксувати побиття й подати на цих тварюк до суду. Тримайте, це зустрічний позов. А ще, якби ми з Лесиком не врятували Русланку, вони б її в темній коморі голодом замордували. То як Вам це?

Дільниця у капітана була доволі велика. В цих краях під його відповідальність підпадали широкі простори, тому випадки траплялись: від звичайних сімейних розбірок, до жертв у ярах. З усім цим Іващенко справлявся, бо така в нього була служба. Але те, що він побачив і почув наразі, збурило його поліцейське серце не на жарт.

– Я не розумію, хто все це з Русею зробив? Батьки?

– Пане, капітане! Я Вам не наливала, тому сконцентруйтесь, будь ласка. Ну, звісно ж не ми. Це так вони дитину після відпочинку зустріли. Бачите, як за єдиною донькою сумували? – не вгавала Марія Матвіївна.

Капітан уважно пробіг очима по чітких рядках старої вчительки, та з кожним прочитаним словом його обличчя ставало все суворішим. Він схвильовано кидав погляд на Русланку й кивав головою, а потім вклав документ до своєї папки.

– Це неймовірно дивний та обурливий факт, а ще кримінальний злочин. Я негайно буду готувати відповідні папери. Ви повністю праві, пані Козак, відносно огляду Русланки у лікаря. Я долучу його звіт до справи і громадян Мірошників скоро викличуть до слідчого. А справа про хуліганство Олеся Чигрина наразі скасована та перекваліфікована в допустимий захист і оборону постраждалої.

Іващенко ще раз протер лице хустинкою, бо від таких неочікуваних новин навіть змок. Потім він простягнув руку Лесику та якось урочисто доповнив:

– Дякую тобі, Олесю! Ти справжній син військового, бо знаходився в потрібний час, у потрібному місці. Молодець!

– Що Ви, пане капітане! Я за Русю у вогонь і в воду піду. А ще, при нагоді, хочу подякувати Вам за те, що знайшли можливість нас знову поріднити. Я писав і шукав її, але ж батьки кореспонденцію викидали. За нашу другу зустріч з нею - я перед Вами в неоплатному боргу...

Хлопець міцно потиснув дільничому руку і той знову посміхнувся:

– Ого! Бачу я потрапив у казку новітніх Ромео і Джульєтти! А ще міцна в тебе рука, хлопче. В якому виді спорту тренуєшся?

До цього Русланка сиділа мовчки, але коли справа дійшла до спогадів про їх пошуки, вона підняла важку голівку й теж посміхнулась:

– Дядю Толю, він плаває краще за будь-яку морську рибу.

– Серйозно? Олесю, а дітей ти любиш? Це я до того питаю, що в нас біля комбінату є великий басейн і діточок на тренування з плавання стоїть у черзі багато, а тренера ніяк не можемо знайти. Було кілька. Та одного за пияцтво звільнили, дітям такий ні до чого. А інший - сам десь втік. Ось і стоїть заводська новобудова пусткою. Воду спустили, а малечу нікому навчати. Чи ти приїхав відпочивати сюди? – знову посміхнувся уважний дільничий, бо ще на половині своєї розповіді побачив, як запалали очі хлопця і відповідь була написана на його щирому обличчі.