Розділ 8. Золота рибка

Рано-вранці військовий льотчик тихо зібрався на службу, бо вже й так мав кілька пропущених викликів та раптом звернув увагу на балкон. Він здивовано підійшов ближче й не побачив там сина. Тепер його просто розпирала неймовірна цікавість і Леонід Михайлович заглянув у щілинку до кімнати сина. Від побаченого очі підполковника засяяли гордістю й натхненням.

Його по вуха закоханий нащадок вклався поряд зі своїм ліжком, на спальнику, та скоріше за все ще бачив сни про Неї. Бо його рука сперлась на ліжко й обережно тримала в обіймах простягнуту до нього долоньку прекрасної гості. Якби льотчик мав хист писати вірші – він мабуть зараз щось написав би. Але підполковник тільки щиро посміхнувся та вийшов на прохолодну ранкову вулицю.

Тепер погляд Леоніда Чигрина був одночасно збуреним і сумним. В його розумній голові, одна за одною, змінювалися думки зовсім не такі веселкові, якими він ділився минулого вечора з родиною. Багато людей на землі ще нічого не підозрювали й не відчували. Але ж військові розвідки багатьох країн, що прискіпливо спостерігали за горе-сусідом України – натякали на близькі й жахливі події у житті квітучої Батьківщини... Чигрин кинувся за кермо військового УАЗика та й помчав на летовище.

Південне сонце зробило свою яскраву справу й розбудило молодь у кімнаті. Щасливий Лесик ще й досі тримав у руці долоньку Русі, але вона сором’язливо висмикнула її та ніжно привіталась:

– Доброго ранку, мандрівнику! Як спалося на туристичній амуніції?

– Доброго ранку, принцесо! Я ще ніколи в житті так солодко не спав! – зізнався Олесь і дійсно блаженно потягнувся на спальнику. – Ого! Та я вже з нього зовсім виріс, як виявляється...

– Так, вимахав ти дай Боже! Наче тата й маму разом у себе ввібрав. Вони ж бо не дуже високі, – підтримала його Руся та попросила: – Йди першим до ванної, а потім я піду.

– Але ж це неввічливо! Я повинен пропустити дівчинку. А, зрозуміло! Ти боїшся вилазити, переді мною, з-під ковдри. Та вчора, на морі, я вже бачив тебе майже без нічого, – нагадав про їх таємне засмагання у кам’яному гроті хлопець.

Сором’язлива Русланка не витримала сміливого натяку й кинула в Олеся своєю подушкою та цим тільки збурила в ньому купу гострих відчуттів. Він піймав пухку річ на льоту й потонув у Русиних очах шаленим поглядом.

– Кидай ще! Тоді я точно не витримаю й поцілую тебе, щоб заспокоїти, – чесно зізнався Лесик і підвівся та поклав подушку на край ліжка. А потім дбайливо склав свою тимчасову постіль.

Коли він вийшов зі своєї кімнати, в одних плавках, мама сиділа на ліжку й спокійно розчісувала косу. Та миттю її очі подвоїлись в розмірах і бідна слаба жінка мало не втратила свідомості:

– Лесику, ти здурів? Що ти забув у кімнаті дівчинки?

– Спав на підлозі, мамо! Ось несу спальник до шафи. Русланка сама мене запросила, щоб на балконі не загинув. А ти про що подумала? – не вірив у грішні думки своєї вихованої матусі син. Але та тільки перехрестилася й сказала:

– Слава Богу! Та нічого я не подумала. Але ж міг би вже й одягнутись.

Лесик тільки посміхався й розумів, що наразі по всій їх квартирі пурхають невидимі Амурчики й зводять з розуму навіть заклопотаних і серйозних членів сім’ї. Він похапцем натягнув шорти та пішов на балкон зустріти перші промені сонця. Сьогоднішній день обіцяв бути ще палкішим.

Русланка вправно розібралась зі справами гігієни та вибігла до центральної кімнати, свіженька й весела:

– Доброго ранку, тьотю Аню! Давайте мені завдання відносно сніданку. Я зараз швиденько все зроблю.

– Оце дитина! Тільки прокинулось - вже роботою марить. Та немає в мене ніяких завдань. Лесику! Куди ти подівся? Йди допомагати Русланці, – покликала хазяйка дому. Та звідки ж їй було знати, що син наразі блаженно знемагає під потоками холодної води, в душі? Адже за ніч, поряд з тихеньким сопінням Русі, він натерпівся від своїх гарячих мрій стільки шаленого вогню, що треба просто наскрізь остудити божевільну душу...

На сьогодні у Лесика були доволі грандіозні плани. Після вчорашнього веселого застілля мама почувалася, здається, доволі добре. Їжі в холодильнику залишилось повно-повнісінько. Тому хлопцю страшенно хотілося зібрати невеличкий скарб та й повезти чарівну гостю на дальні піщані пляжі, щоб навчити її плавати. Адже він обіцяв!

Підбадьорений і гарно причесаний, ходою молодого павліна, Олесь вийшов з ванної кімнати та щиро запитав:

– Чого це пані тут репетує? Та чув я все, але ж дайте мені хвилинку! Пішли, маленька хазяєчко, знайду я тобі роботу. Ну, немає у нас в хаті квітників. А їй же з самого ранку працювати не йметься...

Русланка змовчала, бо виглядав зараз Лесик таким красенем, що вона не могла йому заперечувати, а тільки милувалась своїм давнім дружечком та кліпала довгими війками трішки ображено. Вони накрили ранковий стіл і Лесик пішов допомогти мамі підійнятись. Жінка вже привела себе до ладу й лише зойкнула, коли вийшла на кухню:

– Оце дива! Раніше на сніданок були лише яєшня та молоко, а наразі якийсь домашній ресторан, не інакше. Русенько, може ти не поїдеш від нас взагалі? Бо мені починає подобатись панське життя. Вийшла на готове, наїлась та й знову в подушки. Синку, ти згоден не відпускати маленьку квіточку додому?

– Мамо, навіщо питаєш? Та за таку ідею я впоперек потяга ляжу, тільки б вона не покидала нашого дому... – сміливо відповів син.