Розділ 6. Кримські зорі

Юна парочка вийшла до авто у дворі й Русланка здивовано спитала:

– У вас тут пляжі далеко? Чи куди ти мене хочеш відвезти?

– Так. Нормальні пляжі далеко. Ти ж розумієш, що це місто-порт, а значить пляжу як такого, взагалі бути не може. А я хочу повезти тебе туди, де немає туристів та мазуту. Я знаю не одну таку тиху заводь і там дуже красиво. От тільки на піщаний пляж ми поїдемо якось на днях, бо це доволі далеко. Там я тебе й навчу плавати. А сьогодні постараюсь зробити для тебе невеличку екскурсію. Згодна? – як завжди логічно та зрозуміло викладав інформацію Лесик.

– Згодна. Але навіщо тоді купальник? – сором’язливо спитала гостя.

– Русю, ти ж на морі! Тут влітку іншої білизни майже не існує. Ну хіба для тих, хто працює в офісах. Якось чув від хлопців, що їх офіс-менеджер взагалі приходить на роботу без спідньої білизни.

– Тобто як? Але ж це неможливо! – здивувалась незіпсована цивілізацією дівчинка. Олесь знову схвильовано зітхнув та пояснив:

– Це для тебе неможливо. А в нас тут різне буває. Якось на набережній одна взагалі фотосесію топлес влаштувала. Народ з телефонами позбігався, клацають, а їй взагалі байдуже. Тим більше, що знімав її на камеру власний хлопець.

– Господи! Ось ти розповідаєш і я відчуваю себе тією дикункою, якою мене завжди вважає мати. Вона каже, що я наче та мавпа, в саду на деревах сиджу все літо і це дикість, – все більше відкривала ображену душу дівчинка.

– Та сама вона в тебе дикунка! Як можна взагалі таку милу дитину і так принижувати? Це їй треба було горилою народитись, але ж вона й мавпочок своїх, мабуть теж мучила б. Вибач, звісно. Все-таки мати, – не витримав нахабства «майбутньої тещі», як казала його мама, Лесик.

– Нічого, я звикла. Тим більше, що навколо мене є багато хороших людей. Бабуня, наприклад. Хоч вони мати й дочка, але страшенно різні. Є сусідка, швидка та гонориста, вона мене теж завжди захищає. Навіть кричить інколи на матір за мене. А ще мені пощастило зустріти в житті родину Чигриних. Ви, наче дарунок, для мене спеціально з’явились. І ти мене цілих два роки від зла оберігав. Потім, звісно, було дуже тяжко без твоєї допомоги. Але я вже підросла та якось навчилась не зважати. Хоча, коли побачила миску в крові та дізналась про смерть кози і відразу ж про ваш від’їзд – це був шок. Я ніяк не могла зрозуміти: чому ти не зайшов попрощатись? – знову «перегортала сторінки минулого» Руся.

– Боже, яка вона в тебе все-таки гадюка! Батьки дійсно збирались дуже швидко. Наказ про заміну та перебазування татові прийшов раптово, але я приходив до вас разів сім. Батьки через мене запізнювались, та без нашого прощання я їхати відмовлявся і вони мене розуміли. А твоя наглядачка спочатку придумувала, що ти спиш, а потім у бабусі, а коли я їй остаточно набрид – сказала, що ти до тьоті якоїсь поїхала та будеш нескоро. Ось тоді ми й вирушили з ваших країв. Спочатку мені здавалося, що розірвали навпіл. Так було боляче. Я ж знав, що вона бреше і тобі теж буде погано, але зробити нічого не міг.

– Лесику, чому моя мати була з нами такою негідницею? За що? За те, що ми дружили? Що ти мене від неї рятував та не слухався? Але ж так не можна! Ми були хоч маленькі та живі люди і нам було дуже боляче... Не знаю: скільки ночей я ридала. Здавалось, що шкода було козу, а насправді я глибоко ховала біль від розлуки з тобою. Бо якби вона ще й про таке додумалась, то пиляла б мене місяцями. А це ще тяжче, – облизала підсохлі від таких спогадів губенята Русланка і турботливий хлопець миттю порадив:

– Боржомі в бардачку. Я поклав декілька пляшок. Звісно, з часом вода зігріється, але поки що холодна. Попий, відразу полегшає.

Русланка дістала воду, а на душі стало одночасно тепло й страшно. «Ну, звідки він знає, що вона хотіла саме води? Це якась дивна, але неймовірно приємна телепатія». А може хлопець був просто спостережливим і бачив її збурений стан та підсохлі губи? Але Руся наразі відчувала все це набагато гостріше.

А Олесь вже виїхав за місто і степи навколо виглядали тепер сухими та не дуже привабливими.

– Навіщо ти завіз нас до пустелі? – завжди говорила йому те, що думала подружка.

– Потерпи трішки. Зараз все зміниться. Він обережно, на гальмах, спускався крутим схилом все нижче, аж доки не стало видно якийсь дивний грот. Олесь сховав авто в тіні, за величезним каменем, а сам миттю зірвав з себе футболку і Русланка вперше побачила його підкачаний дорослий торс. Красивий морський загар грав на мускулистому юному тілі та зачаровував і трішки лякав своєю звабливістю. Він дістав з багажника гарний пляжний килимок, а футболку кинув в салон. Дивно, але знімати легкі шорти Олесь чомусь не спішив. Звісно, що після їх розмови про одяг та білизну на теренах морського міста, отак зненацька скидати перед Русланкою все до плавок – хлопець вагався.

– Це і є твоя тиха заводь? – покрутила голівкою Руся.

– Одна з них. Ближня. Потім ми помандруємо далі, але треба буде вдумливо зібрати весь набір мандрівника. Тим більше, що ти після потяга ще зморена і повинна спочатку добре відпочити, – говорив він, а Русланка слухала хлопця, що лише на два роки був старшим за неї, але здавався таким розумним і дбайливим, наче гарні тато й мама в одному лиці. І тому навіть серед цього жахливого великого каміння, вона відчувала себе безпечно та приємно.

А морські хвилі легенько бились об червоні валуни і залишали у розщелинах, поміж себе, білу піну. Море пахло сіллю та йодом, але тут дихалось напрочуд легко. Лесик постелив килимок на двох під здоровенною скелею так, щоб голівки були у тіні, а тіла – на сонці й ненав’язливо запросив:

– Знімай сарафанчик та лягай. Я зараз принесу крем від засмаги.

Русланка завагалась і знову розумний юний чоловік зник з поля зору, на час її миттєвого стриптизу. Дівча скинуло ситцеву красу й опинилось перед Олесем в гарненькому кольоровому купальнику. Руся миттю впала на животик так, наче хотіла сховати від нього чарівні дівочі принади. А Лесик глянув на її тонесеньку талію та неймовірно привабливу ніжну попку й миттю згадав, як займався гігієною цієї краси та протирав колись м’якими лопушками...

Він прикрив збуджені очі й зрозумів, що не треба було отак відразу їхати з Русланкою в потаємне місце на морі, бо його думки вже не влазили не лише в голову, а й у плавки теж. Та чого відмовлятись від того, що вже відбулося і він тихо присів на краєчок підстилки та спробував доторкнутись кремом до Русиної шовкової спинки. Дівчина здригнулась і попросила:

– Дай, я сама...

– Не хвилюйся. Я дуже обережно. Ти ж мені раніше завжди довіряла, – попрохав він і дійсно, наче то була новонароджена дитинка, почав втирати крем у шовкову шкіру дівчинки. Руся прикрила свої сині очі й теж відчувала невідоме раніше блаженство. Від його ласкавих рухів серце її тріпотіло, як скажене, та довіряло наразі килимкові свої шалені думки... Олесь змастив її вже підгорілі вдома на грядках плечики, але ніжок не торкався.

– Далі сама... А я поплаваю, – прошепотів він і кинувся з валуна в море.

Руся намастила себе спереду і дбайливо розтерла ніжки, а потім піднялась та почала спостерігати, як Лесик шалено розсікає морські хвилі й пірнає між пухнастих гребінців, міняючи стиль плавання, один за іншим. Видно було, що плавав її колишній маленький дружок, наче справжній спортсмен. Раз по раз він пірнав на глибину та зникав з поля зору і тоді Руся страшенно хвилювалася. Але коли знову з’являвся над водою, вона плескала в долоньки й весело сміялась. Здавалось, Лесик повернувся років на десять назад у житті, бо його блакитний погляд, навіть звідти, відверто спопеляв її. Він не криючись милувався тендітним станом своєї маленької подружки і ще якийсь час не вилазив з моря. Ось він легко перебрався назад через валун і наразі виглядав ще чарівнішим. Сотні краплинок морської води стікали по бронзовій шкірі хлопця, а неслухняна білява чуприна тепер трішки припала, але не псувала його неймовірної краси. Раптом він доторкнувся обома руками до плечей Русланки і вона відчула холод та скрикнула:

– Що ти робиш? Невже вода така холодна?

– Та ні! Вода прекрасна і зовсім чиста. Це ти перегрілась на сонці. Зараз я тобі принесу трішки моря. Як жаль, що ми не можемо поплавати наввипередки, там за камінням, – пожалкував він і збігав до машини за пластиковою флягою. Потім набрав морської води та покликав: – Іди сюди!

– Ні! Не хочу, – чинила опір Руся, але в даному випадку Олесь просто потримав її за руку й поступово облив, з ніжок до шиї.

– А-а-а-а... скрикнула дівчинка, але підкорилась, бо це було гостро й одночасно дуже приємно. – Ти в дитинстві не був таким садистом! Дякую, мені вже не так жарко...

Олесь щасливо розсміявся та відчував: як їм неймовірно добре разом. І нехай пройшли роки, але ж в їхніх душах нічогісінько не змінилось, бо зараз як і тоді в дитинстві, вони чують кожен подих одне одного і розуміють все-все, що з ними відбувається.

– Ти стала неймовірно красивою, принцесо. Сліпуче красивою... – знову доторкнувся до ще вологих плечей дівчинки Олесь і почав обережно нахилятись до її губ. Але Руся вирвалась і кинулась знову на животик та заховала личко поміж рук. А він тяжко зітхнув, присів поруч і спитав: – Я тебе образив?

– Ні! Але не роби так більше, – попросила Русланка та не підіймала голови.

– Чому? Я ж сказав чистісіньку правду. Лише те, що бачу перед собою... Навіщо ти виросла така гарна? Я втрачаю розум, дивлячись на твою красу і ще досі не вірю, що ти зі мною поруч.

– А ти це кажеш всім дівчатам, яких привозиш сюди? – перевернулась на спину Русланка й підозріло примружила сині очі.

– Ні! Лише тобі. Та й немає в мене ніяких дівчат. Ніколи мені. Вдома повно роботи і в місті теж. Вибач, але я відчуваю ревнощі? – тепер примружив і свій блакитний погляд Олесь.

– Дурний ти, Лесику! Чого б це мені тебе ревнувати? – зашарілась зловлена на правді дівчинка.

– Звісно дурний, але ж це страшенно приємно, повір! Бо з того часу, як я тебе вперше побачив у сусідньому дворі, не було й години, щоб не думав про гарненьку сусідку. А потім ми подружились і мені стало байдуже до всіх хлоп’ячих розваг, я про них просто забув, бо поряд була ти. І всі наші взаємні пізнання та досліди, а ще твоє одвічне «будівництво» – все це було нагородою для мене. Я навіть не міг ображатись, коли ти не написала мені. Боляче було, але тільки не образа. А вже коли знову почув і побачив отаку, якою ти стала тепер, в мене не було жодного шансу відмовити собі в щасті милуватись, втрачати розум, кохати... Ні, не перебивай, зажди! Я повинен тобі все це сказати, поки не розірвалось серце. Ти – найдорожчий скарб у моєму житті. Навіть якщо знову зникнеш, я все одно кохатиму тебе одну, до смерті. Немає для мене в світі гарнішої душі, ніж та, що живе у тобі. Нікого іншого мені не треба. Ти питала: чому я з тобою такий? Я не знаю. Так захотіло щось могутнє і познайомило нас. Але якщо ти колись відповіси мені взаємністю я буду найщасливішим серед земних створінь. Я не збоченець і не привіз тебе сюди спеціально та не прошу мені негайно відповідати. Просто ти сама натякнула і я відповів. Саме так, як відчуваю...

Русланка лежала на боку, заплющивши очі. Вона підклала обидві руки під личко і майже не дихала, та слухала свого дитячого дружечка, який виріс і зізнавався їй у своєму чарівному коханні, а ще сам був страшенно привабливим. Дівчинка відчувала майже все те ж саме, що він наразі говорив і тепер їй було страшно не тому, що вона далеко від дому, серед каміння, поряд з морем. НІ! Їй було дуже страшно розділитися з Ним. Ось зараз він зовсім поряд: сильний та уважний, ввічливий та порядний. А що як дійсно знову зникне кудись? Вона просто не витримає більше його відсутності у своєму житті й саме це найстрашніше.

Мабуть, наразі було б природно кинутись в обійми одне до одного та робити те, що показують у дорослих фільмах. Але навпаки, після сказаного Олесем, у цьому потаємному куточку запала німа тиша і лише море монотонно плескалось об валуни та сонце сповзало на захід і дарувало свої промені двом юним закоханим створінням.

– Ти нічого не хочеш мені сказати? – обережно запитав Олесь.

– Принеси, будь ласка, ще морської води. Тут спекотно, – відповіла Русланка.

– Гарна ідея. Я зараз, – схопив фляжку він і кинувся в воду. Хвилин п’ять плавав, як одержимий, а потім набрав для неї прохолоди та знову обережно облив на піску.

– Дякую. Може ми вже поїдемо додому? – натякнула дівчинка, що вона хоче закінчення сеансу щирих зізнань та усамітненого засмагання.

– Як скажеш. Ти гостя і твоє слово закон, – обтрусив килимок хазяйновитий Лесик і взявши шорти, побіг за великий камінь. Виходило, що ходіння без спідньої білизни, у цих краях, точно було в моді. Він дістав десь чистий рушник і подав Русланці.

– Тримай, обітрись, а потім зніми з себе мокрий купальник. Я не буду підглядати, – він розвернувся й мовчки пішов ближче до води, а Русланка залишилась зовсім без нічого та накинула сарафанчик. Дійсно, ця мода на мінімалізм в одязі їй починала страшенно подобатись.

– Все, я готова. Поїхали, жабкин принц! – посміхнулась вона.

– Що ти сказала? Тобто я можу сподіватись, що моя принцеса колись відповість взаємністю? – так розшифрував її звернення Олесь.

– Дивись, на обрії вже сходять ваші кримські зорі, а ми ще не бачились з твоїм татом. Поїхали, може він уже вдома? Я дуже хочу його побачити. І їсти чомусь страшенно захотілось, – наговорила цілу купу всього Руся, але не відповіла на його конкретне запитання. Мабуть, дівчатка вони і є такі! Все б їм плести інтриги... А може Русланка просто соромилась, чи до кінця ще не знала, як йому на всі ті прекрасні слова відповісти?

– Добре. Поїхали, я готовий. Ти маєш рацію: треба дати тобі відпочити, – згодився Олесь і був неймовірно щасливий, що розповів про все, що тримав досі у собі. Так і йому стало набагато легше і маленька принцеса тепер розуміє, чого він від неї хоче. Звісно хлопець хоче набагато більшого, й кожної миті, але ж він відповідальний і дорослий, а вона його прекрасна гостя, яка натерпілась від життя з матір'ю-тиранкою. То нехай відчує себе у всьому вільною, а якщо колись  захоче дати йому відповідь – Олесь буде найщасливішим на землі!