Як усе було насправді...

POV: Марі...

 - Аааййй, - знову вигукнула я, коли мені затягували корсет.

 - Марія, не кричіть краще втягніть дужче живіт, - говорила моя нова покоївка, досить мила, до речі.

 - Та годі вже, - я благала її, але благати Діану, це все одно, що просити їжака сховати голки.

Нарешті, прикладаючи значних зусиль, Діана всеж таки затягнула корсет. "Я не можу дихати..., ну все могло бути гірше, чи не так?  Туфлі на підборах... Хоч би не зламати ноги. Таке враження, що в моїй голові тонна лаку. Ну що ж... потрібно підійти до дзеркала, так спокійно... робимо вдих... Огооо, всеж ця робота не дарма, вау, чорт, хоч би не стати самовпевненою, але зачіску все одно можна трохи підправити. Вау, я вперше бачу себе такою... "

 - Марія, -почувся чийсь голос.

"Пан Доріан! Цікаво нащо він тут..."

 - Так, я тут, - вигукнула я.

 - Ви дуже вродлива, - ця його усмішка, вона завжди змушує почуватись невпевнено.

 - Дякую, але ви прийшли не задля цього, так? - я вже можу відрізняти його міміку та бажання.

- Власне так, я маю для вас подарунок ,- з якоюсь дивною інтонацією промовив чоловік. 

 - Пане Доріан, це не справжне весілля, а я не ваша невістка, нащо ви щось мені даруєте?

"Ого, як я наважилась так сказати."

 - Я уже говорив, що ви дуже схожа на матір ,Маріє, колись я хотів їй це подарувати, але думаю, вам цей подарунок буде личити більше ,- зі смутком в голосі відповів Доріан.

"Знову мама... Як же я сумую за нею..."

 - Дозвольте я допоможу, це намисто передають в нашій родині наймолодшій нареченій.

 - Пане Доріан, я вже говорила, шлюб не стравжній, і намисто, воно не для мене!

 - Марія, я дуже ображусь, якщо ви його не приймете, тим паче, моя мати не підозрює, що її внук одружується фіктивно.

"Доріан одягнув на мене намисто, якщо чесно це найгарніша прикраса, яку я коли-небуть бачила..." 

 - Пане Доріан, я всеж наполягаю, - знову ця його усмішка!

 - Марія, я хочу, аби ви його одягнули, лише на один вечір, виконайте моє єдине прохання.

"Доріан навіть не дочекався відповіді! Пішов! Але всеж, схоже, він найкращий представник цієї родини.

11:50, через декілька хвилин потрібно виходити... Як же страшно, я що почала пітніти!? Оні, ні, ні."

Стук у двері.

 - Марі, час до вівтаря, ого! Яка ти гарна! - Дені, як же я його люблю, іноді мені здається, що він кращий друг, аніж брат.

"Так потрібно спробувати пройтися, о ні! Ні, ні!"

 - Гей, не падати на весіллі!

 - Ден, будь ласка, допоможи перевзутися, я так всі ноги переламаю,.

"Таак, ну тепер я в кросівках уже краще. Нічого собі, як гарно вони все прикрасили. Робимо вдих, вони всі дивляться на мене, я б зараз зробили все можливе, аби цих поглядів не існувало.

Доріжка закінчується! Ден передає мене Адріану, що це за звичай взагалі такий!!!"

Адріан бере мене за руки, чорт! Що за день! У мене руки почали пітніти. 

 - Згодна, - вилетіло з моїх вуст скоріше, аніж я подумала над змістом цього слова.

"Куди ти хилишся? Його тремтячі від хвилювання губи доторкнулись до моїх. Я завмерла від подиву. Я відчула, що він цілує мене... Наслухавшись розповідей досвідчених подруг, я приготувалась до того, що поцілунок буде мокрим та неприємним, і до тог ж в пам'яті з'явиться якась стаття про мікроби. Я закривши очі прислуховувалась до кожного звуку навколо, до тремтіння свого серця, до мурашок, що вже пробігли сотню разів на секунду. І несподівано, цей несміливий дотик його губ до моїх, став настількі приємним та прекрасним...Так це було прекрасно"

POV Адріан...

"Цікаво о котрій вона встала...  Я ще о шостій чув крики прислуги. Чорний смокінг. І чому одяг завжди має бути чорним, чому на весілля не можна одягти жовтий чи синій колір?

Так одяг уже на мені, ну, що ж я готовий одружуватись, якби не іронічно це звучало. Можливо зайти до неї..., ні, вона дала зрозуміти, що бачити мене не хоче. І нащо я зв'язався з Елізою..."

 - Синку, ну як ти? Який же ти красень, - і нащо мама зайшла.

 - Мамо, ще не народилося жінки, що зрівнялась би з тобою, - буду говорити те, що й завжди...

 - Потерпи синку, це не назавжди, до речі, батько наполіг, аби ви з Марією завтра поїхали.

 - Куди поїхали?

 - Ну для пресси важливо скласти враження закоханої пари.

 - Я зрозумів, мамо дозволь я закінчу приготування.

 - Звичайно синку, я тоді піду.

"Як же я її ненавиджу! Кожне лицемірне слово, кожну деталь в ній, кожну її фальшиву усмішку, вона найкраща актриса, яку міг тільки породити цей світ. Так потрібно зібратись, просто не думай Адріан, не думай.

І ось я стою біля вівтаря, мені здається, що я клоун. Ці камери, журналісти, дістало! Марі, як же тобі пощастило, свої шіснадцять років жити без всієї цієї уваги. 

Її брат веде її до вівтаря. Вау...,яка вона... Білий колір, мабуть, створенний для неї. Ні, Адріан не смій, не смій навіть думати. Вона простягла до мене свої руки, вони в неї такі холодні, хоч би вона не помітила, що мої почали пітніти"

 - Згоден.

А тепер що?! Я мушу її поцілувати, але ж вона не хоче..., а пішло воно все до дідька! Я хочу!