Частина 13

По обіді Адріан, як і пообіцяв забрав Марі до парку. Погода була сонячна, не дивлячись на вчорашню зливу. Вони знову їхали в тиші, Адрі довго шукав тему для обговорення, але не знайшов.

 - Ти хоч вмієш їздити? - Спитав він з легкою усмішкою.

 - Так, але не дуже добре, - відповіла Марі. - Якщо чесно, то я взагалі ненавиджу велосипед.

 - То чому згодилась їхати? - Ця відповідь трохи спантеличила Адрі.

 - Просто, я не хочу залишаться в домі сама, хоч би куди, аби не там.

 - Зрозуміло, - Адріана це трохи роздратувало, - мої друзі досвідчені в спорті, вони не будуть чекати доки ти навчишся кататись.

 - Я не сказала, що не вмію, - сердито відповіла Марі.

 - А мені здається, що ти просто хочеш привернути увагу!

 - Ти сам мене запросив, нехай водій відвезе мене назад!

 - О ні! Якщо вже приїхала, то йди! Тебе всі чекають!

 - Краще б я взагалі не погоджувалася!

 - Краще б не погоджувалася. - Сказав Адрі на останок, і в машині знову повисла тиша.

Вони доїхали до парку. Їх уже чекала компанія з 11 людей. Адріан спочатку привітався з друзями, а потім, вони з Марі пішли брати велосипеди напрокат. В компанії були, як хлопці та і дівчата. Як тільки Марі відійшла, вони одразу почали шепотіти та перемовлятись між собою. Адам трохи запізнився, але приїхав майже вчасно.

Вз'явши велосипеди вони поїхали по доріжці. Марі трохи відстала від групи, але всі вдавали, що не помічали цього. Вона дуже погано себе почувала, та уже багато разів пошкодувала, що згодилась на це. Адріан, схоже, на неї образився, та почав пришвидшувати рух всієї компанії.

Адам побачив, що Марі відстала, та сповільнившись, зачекав доки вона його наздожене.

 - Не думав, що побачу тебе тут, - сказав він.

 - Але як бачиш, я тут, - глибоко вдихнувши відповіла Марі.

Компанія зрозумівши, що Адам також відстав сповільнилась. Тепер Марі їхала в самому центрі, вона боялась когось підрізати, або ще гірше - покалічити.

 - Отже, Марі, ми багато чули про тебе, чим ти захоплюєшся? - Почувся лицемірний голос однієї з дівчат.

 - Я люблю читати, та з дитинства займаюсь танцями, - нехотя відповіла Марія.

 - О, справді, то ти танцівниця, не вражає звісно, але ти молодець. - Відповіла та сама дівчина.

Характер Марії не дозволяв їй змовчати.

 - А мені й не потрібно вас вражати, я роблю це сама для себе, і якщо чесно, мені наплювати, чи вас це вражає, чи ні. - Гордо сказала Марія.

Та дівчина буде здивувалась подібній відповіді, особливо від такої як Марія.

 - Видно, що ти не освідченна, а цей й не дивно, але не бійся у приватній школі тобі допоможуть. Взагалі не розумію чому можна навчитись у державних школах. - Сказав один юнак з компанії.

Марі немов опинилась в озері з піраньями, які кожної секунди намагались вкусити її.

 - Ендрю, не чіпляйся до дівчини, вона й так перелякана, і я думаю проблема не в освіті, а в  вихованні,  - сказала інша дівчина зарозумілим тоном.

Після цих слів всі почали реготати. Навіть Адріан не стримав сміх. Марі було страшенно гидко від її оточення, вона зібралась з духом і сказала:

 - Можливо проблема не в мені, а в вас, ви судите про мене лише з однієї розмови, відкрито кепкуєте, та щей говорите про моє виховання? Мені бридко знаходитись у вашій компанії, ви лише купка незграбних лицемірів, які користуючись статусом батьків, проголосили себе вищим суспільством. Так от знайте! Ви не ті ким себе вважаєте, ви лише розбещені грошима діти, які далі свого носа навіть не заглядали!

Після цих слів Марі почала швидше їхати. Компанія стояла роз'явивши рота, ніхто за життя так з ними не розмовляв. Марії хотілось лише подалі втекти, вона побачила стежку, що звертає до лісу, і без вагань звернула з дороги туди. Наздоганяти її ніхто не став. Лише Адріан зрозумівши, наскількі вона його осоромила, помчався за нею.

Марі їхала з усіх сил, Адріан почав її наздоганяти та кричати в слід.

 - Марія зупинися! Ти хоч розумієш, що ти зробила?!

Марія навіть не хотіла його чути. Вона їхала все швидше, навіть не помітивши каменю на її дорозі.

 - Маріє. Боже! З тобою все гаразд?! Залишись там, я зараз спускаюсь! - Кричав переляканий Адріан з височини.

Спустившись він побачив згорблену Марію, а коли подивився на її коліно, то мурашки пробішли по спині. Нога була повністю кривава.

 - Боже, Марі, потрібно перев'язати рану, - Адріан був дуже переляканий, та зявши свою куртку обмотав її ногу.

 - Це все через тебе! - Крикнула Марія, та ледве стримувала сльози від болю.

- Я знаю, знаю. - Сказав Адрі та підняв її на руки.

Адран і справді дуже перелякався, навіть не міг згадати номер таксі декілька хвилин. Але на щастя водій не від'їхав далеко, тому швидко повернувся. Марія аж корчилась від болю, кров ніяк не припинялась, його руки уже майже повністю були кривавими.

 - Можна швидже! - Кричав він водієві.

 - Пане, я роблю все можливе, заспокойтесь, краще зателефонуйте батькам, - холодно відповів водій.

Адріан заспокоїтись не міг, він ледве набрав номер батька та розповів йому про ситуацію.

Доріан уже чекав біля лікарні, Марію швидко госпіталізували, кровотеча була невеликою, як здавалася на перший погляд. Була відкрита рана, але для життя ризику не було. Лікар запевнив, що ввечері її можна буде забрати додому, але потрібна згода матері, аби зашити рану. Доріану нічого не залишалося, аби як зателефонувати Маргарет.

 - Лікарю, а можна до неї, - спитав Адрі.

 - Ну кровотечу ми зуминили, для життя загрози немає, тому можна, - лагідно відповів лікар.

Маргарем приїхала швидко.

 - Доріан! Що з нею? Де Марія? - Кричала вона.

 - Заспокойся, ось подивись, вона впорядку, - говорив Доріан, показуючи на вікно палати.

 - Пробачте, ви мати, підпишіть це, - говорила медсестра, простягаючи до неї бланк.