День почався трохи похмуро, дощ йшов майже цілий день. Як завжди Еліза прийшла будити Марію.
- Вставай і співай, - крикнула Еліз та роздвинула штори. - Сьогодні багато роботи, Анна з самого ранку дала мені купу настанов, тому давай швидше.
Марі встала по-особливому, її хотілось лише усміхатись, хоч вона й сама не розуміла чому.
- Дивно, на тебе це не схоже, - задорливо говорила Еліза.
- Еліз, Еліз, - говорила Марі, та взявши дівчину за руки почала кружляти по кімнаті. Вперше за довгий час, вона сміялась, як вдома.
- Та, що вже сталось, говори! - Сказала Еліза вдаючи строгість.
- Чому має щось статись? - Сміялась Марі.
- Дай вгадаю, ти знову поїдеш до рідних?
Мері перестала усміхатись.
- Еліз, вчора Адріан приходив до мене, і запропонував почати все спочатку, можливо він не такий поганий, як я вважала.
- Марі, ти дозволиш мені дещо сказати, - пригнічено спитала Еліза.
- Так, Еліз, звичайно, кажи!
- Я знаю Адріана дуже довго і... Він вміє пудрити міски наївним, я бачила це не раз. Ти моя подруга, і я не хочу, аби він зробив те саме з тобою.
- Елізо, ти про що?
- Марі, я тебе попередила, а ти приймай рішення сама. - На останок сказала Еліза, та пішла за сніданком.
Марі сильно замислилась, все ж цей юнак через півтора тижні стане її чоловіком...
Весь день Марія повторювала вивчений етикет та готувалась до вечора. Невдовзі Еліза принесла їй сукню. Цього разу, вона була червоною.
- Вже час вдягатись? - Спитала Марі.
- Ну, ще є півгодини. - ВІдповіла Еліз.
- Еліз, Адріан справді такий?
- Ти волієш правду чи брехню? - Строго спитала Еліза, - якщо правду, то так, Марі, будь обережна.
- Я зрозуміла, так, давай одягатись.
Марі була повністю готова, сукня чудово підкреслювала її фігуру, а зачіска - овал лиця. Як і того разу, Адріан зайшов до її кімнати, аби власноруч провести до машини.
- Ну, що ж я бачу ти готова, нам час їхати, - саказав Адріан та всміхнувсь.
Марі ніколи не судила людей за розповідями інших, але всеж, була трохи насторежена.
- Так, поїхали.
Їхали та йшли, вони мовчки, кожному було торохи ніяково, та й почати розмови ніхто не наважувався.
Анна та Доріан їхали окремо, але на місце приїхали одночасно.
Захід почався вчасно. Марі вперше опинилась у такому товаристві.
- Марі, там стоять мої друзі, ходімо я тебе познайомлю, - вперше за вечір заговорив Адріан.
- Ні, дякую, мені трохи погано, я радше тут постою. - Сказала Марі.
- Ну, як бажаєш, - відповів Адрі - тоді, можливо, підемо на свіже повітря?
- Ні, дякую, йди до друзів, зі мною все гаразд.
- Ну, як скажеш, - на останок відповів Адріан та пішов.
Марі стояла сама біля колони, там, їй здавалось, що ніхто її не помічає, але помітили... Пан Доріан побачивши її, відразуж почав представляти всім знайомим.
- Це моя майбутня невістка, - ці слова він промовив разів 20 за вечір.
- Пане Доріан, мені потрібно до вбиральні, дозвольте я відійду.
- Звичайно, моя люба, йди, але потім знайди мене.
Марі була рада, що вирвалась, тікаючи, вона навіть і не помітила, як хтось схопив її за руку.
- Марі, куди тікаєш? - Посмухнувся Адам.
- Подалі звідси, - засміялась Марія.
- Я йду подихати свіжим повітрям, можливо, підеш зі мною?
- Залюбки...