Частина 10

Після того, як вони привіталися з Марі та Адрі, почалось обговорення різних тем: економіка, політика, курс валюти та бізнес. Марії було страшенно нудно... Плюс, вона майже цілу ніч не спала. Адріан бачучи це, намагався не дати їй заснути, постійно штовхав, та наступав на ногу, але, боячись зробити боляче, не застосовував багато сили, від чого Марі майже не помічала його старань.

 - Діти, краще підіть прогуляйтесь, ми маємо дещо обговорити. - Сказав пан Доріан.

 - Добре, батьку, Марі, Адам ходімо, прогуляємось.- Сказав Адріан.

 - Адаме, тільки забери сестру, - промовила жінка.

 - Так звичайно, мамо, - відповів юнак, та взяв малютку за руку.

Як тількі вони відійшли по далі, і їх уже не було видно батькам, Андріан та Адам нарешті привітались.

 - Друже, - сказав Адам та обійняв його.

Вони обоє засміялись.

 - То, що як навчання? Як Америка? - Спитав Адрі.

 - Нууу, могло бути й гірше, - сміючись відповів Адам.

 - А ти як? Мені коли батьки розповіли про твоє весілля, я не те, що був в шоці, мені так шкода стало ту дівчину. - Друзі ще більш почали сміятись. 

 - Взагалі, можна хоч раз у житті пожаліти й мене, - сказав Адріан.

 - Маріє, він з вами добре поводиться, - Спитав Адам та подивився на неї.

 - Ну якщо чесно, то могло бути й гірше. - Відповіла Марі та посміхнулась.

Вони ще довго гуляли розмовляючи на різні теми. Марі вдало підтримувала розмову, вперше, вони говорили без погроз та образ, як звичайні друзі. Адаму дуже подобалась компанія Марії, хоч він цього й не показував, а Адріан на мить забув, що дівчина краде його волю та щастя. Вони гуляли приблизно дві години.

 - Завтра ми влаштовуємо благодійний захід, сподіваюсь ви прийдете. - Сказав Адам звертаючись до Адріана та Марії.

 - Ну від мене це точно не залежить, - засмучено сказала Марі. Їй також подобалась компанія Адама, після Елізи він перший, хто поводився з нею добре. 

 - Адрі, тількі не розчаровуй мене, будуть всі наші, - усміхнено звернувся Адам.

 - Ну побачимо, я не обіцяю, але постараюсь, - сказав Адрі та похлопав Адама по плечу.

Вони вчасно повернулись до обіду. 

А після обіду Адам разом з сім'єю поїхали...

Марі трохи засумувала, вона вже бачила, як їй будуть читати купу нотацій та аналізувати її поведінку. Як тількі машина відїхала Анна підійшла до неї. "Як же це мені набридло" - думала Марія.

 - Ну що, я не буду не хвалити тебе, не лаяти, думаю ти сама все розумієш.

 - Я майже всю ніч не спала, аби хоч хтось мене попередив...

 - Ах, Марі, тобі пощастило, що на тебе майже ніхто не звертав уваги, у нас були важливіші спарви, АЛЕ завтра ми йдемо на благодійний вечір, там вся увага буде прикута до тебе, тому прошу, я тебе благаю, веди себе пристойно.

 - Я зрозуміла вас, - відповіла Марі.

 - А зараз, йди відпочивай, день був складним, і, зазнач, тепер я тебе попередила про завтра, і буду сподіваюсь, що завтра все буде добре, все таки ти невинна, що така, це все старе виховання, і я це розумію, будемо сподіватися, що згодом, твоя поведінка налагодиться.

Після цих слів Марі немов вибухнула.

 - А я вже гадала, що хоч один день мені не будуть дорікати!  Ви вже так мені набридли! Скажіть, ви не думали, що я також людина, що я не лялька. У мене хороше виховання, я хоча б вмію відчувати, вмію говорити, а не раз у раз повторювати завчені фрази, як це робите всі ви.

Анна аж заклякла, не чекала такої відповіді.

 - Зараз ти підеш до своєї кімнати, будемо вважати, що я цього не чула! І тільки спробуй завтра нас осоромити, будь певна, я простих погроз не даю. - Сказала Анна на останок та пішла.

Марі побігла до кімнати, і до ранку не виходила. Вона так ненавиділа Анну, але її думки порушив стук у двері.

Марі тихо встала та підійшла до них.

 - Хто там? - Спитала вона.

 - Марі це я, ти не спиш? 

Марі відчинила двері.

 - Ні, не сплю, що ти тут робиш? - Спитала вона Адріана.

 - Я...Я хочу вибачитись, я не думав, що ти... При першій зустрічі, я думав ти, й твоя сім'я давно знали про контракт, я думав ти прикидаєшся, і... і мені трохи соромно за себе. Почнемо все спочатку?

Марі усміхнулась, та простягла руку.

 - Давай, - сказла вона, та потиснула йому руку.

 - Тоді, надобраніч, - сказав Адрі та пішов.

" А, можливо, він не такий і поганий" - думала Марі майже засинаючи.