Частина 9

Зранку Марі уже знову була в маєтку Альхичів. Вона дуже стомилась та хотіла спати. Тому, як тільки зайшла до своєї кімнати, відразу ж  впала на ліжко. Марі уже майже бачила сон, аж раптом почула голос Елізи.

 - Марі, вставай, вставаааай! На тебе чекають!

 - Ну, будь ласка..! Ще п'ять хвилин. - Промовила Марі сонним голосом.

 - Марі прошу! Якщо ти зараз не встанеш, всім буде погано! - Благала Еліза.

 - Ну все, все! Я встаю! 

На силу Марі встала, протерла очі, вбралась та пішла вниз. Там на неї чекала Анна. Сьогодні на ній була рожева сукня до полу, весь її одяг був строгим, але відчувався смак, пишних суконь чи спідниць Анна ніколи не носила. Іноді, Марі бачила її в діловому костюмі.

 - Марі, сьогодні дуже важливий день. Вчителі сказали, що ти старанна. По обіді до нас завітають гості. Це одна з родин, якій належить компанія, що зазначена в контракті. Їм потрібно побачити, що ти гарна, вихована дівчина і, що між тобою та Адріаном є взаєморозуміння. Гадаю, ти розумієш наскількі це важливо. Адрі я вже попередила, тепер все залежить від тебе. - Анна говорила чітко, неначе репетирувала, - Еліза невдовзі принесе тобі сукню, а стиліст зробить зачіску та макіяж.

 - Стиліст? Серйозно? - Спитала Марі.

 - Так, можливо для тебе це незвично, але тепер, ти не проста дівчина, ти мусиш відповідати стандартам, та бути бездоганною у подібних ситуаціях... Думаю тобі не потрібно говорити, що буде якщо ти нас осоромиш... 

 - Ні, не потрібно.- Дратівливо відповіла Марі.

 - От і чудово, іди збирайся.

Марі знову повернулась до кімнати. Стиліст чаклував над нею більше години. Світло-синя сукня до колін, була до душі Марії. Тим паче, вона була дуже приємна на дотик та легка. Ніжні локони волосся розлетілись по плечах, Марі була готова постати перед гостями.

 - Ти така гарна! - Сказала Еліза.

 - Годі тобі, - усміхаючись, відповіла Марія.

В кімнату хтось постукав:

 - Маріє, ти вже готова? Гості чекають нас у саду. 

 - Невже, його зарозуміла величність говорить зі мною чемно? - Тихо спитала Марія. Еліза відразу почали сміятись.

 - Так, я вже виходжу, - крикнула Марі.

Коли вона відкрила двері, Адрі на кілька секунд застиг на місті.

 - Мушу визнати, тобі до лиця цей колір сукні. - Зарозуміло сказав він та всміхнувсь.

 - Невже ви розмовляєте зі мною, та, навіть, не ображаєте? 

 - Вживаюсь в роль, - Сказав Адрі та простяг лікоть до Марі.

 Вони пішли до саду. Там їх уже чекали...

 - Скількі тобі років? - Спитала Марі.

Адріан засміявся, він не чекав, що Марі взагалі буде говорити.

 - 32, - відповів він, та ще більш почав сміятись.

 - Дуже смішно...

 - Ну якщо чесно, то 17.

 - Було дуже складно відповісти з першого разу?! - Дратівливим голосов сказала Марія. 

На ганку уже сиділи Доріан та Анна, а навпроти них дуже гарна жінка, схожа на Анну, але з більш грубими рисами обличчя, та чоловік, видно, що він старший від назвавної дружини, також біля них сидів юнак, десь тогож віку, як і Адрі, та маленька дівчинка років шести.

Вони повільно підійшли до них.

- Пані Інно, пане Франц, - говорив Адрі та опускав голову, - дозвольте представити мою наречену, Марію - Ілуїзу Рефір...