Частина 3

Марі довго сперечалась з мамою. Вони перечитували договір багато разів, але результату це не дало. В решті, вони вирішили поїхати з чоловіком, якого бачили вперше в житті. 

Вийшовши на двір вони сіли в ту саму машину, на яку Марі звернула увагу входячи до будинку. Їхали вони довго, паралельно Маргарет телефонувала всім знайомим, аби хтось попіклувався про Анджелу та Дена. Хоча Ден і старший від Марі на рік, всеодно залишати його самого з п'ятирічною дитиною трохи жорстоко. На щастя сусідка погодилась приглянути. Отож довга дорога... Почався дощ, Марі сиділа на задньому сидінні біля вікна та роздивлялась краплі на склі, що немов змагались між собою. Тривожні думки не покидали її. Невдовзі вона задрімала...

 - Марі, донь вставай, приїхали. - Тихо сказала Маргарет.

Сказати, що дім був розкішний - це нічого не сказати. Чотири величезні поверхи дивилися на Марі згори. Білий фасад та колони чудово підкреслювали дизайн, як двору, так и саду, що виднівся за парканом. Важко говорити про площу всієї території... Сам дім був величезний, - "Якщо б всі люди з нашого під'їзду жили б тут, то навіть залишилися вільні кімнати." - Думала Марія.

 - Прошу сюди. - Сказав Рембрант та простягнув руку Марії, аби допомогти вийти з машини.

Всюди стояла охорона. Марі роздивлялась все навколо. Вона, мабуть, вперше за життя зустрілася з такими манерами. Марія звернула увагу на одного з охоронців, що як тільки їх побачив доторкнувся до приймача біля вуха та сказав: "Вони тут". В супроводі містера Рембранта вони ввійшли до будинку...

... Зайшовши до головної кімнати в будинку, вони побачили красиву жінку середніх років, з гарною зачіскою, в білій сукні, що чудово підкреслювала її фігуру. Вона сиділа майже в центрі кімнати на червоній канапі з книгою в руках. Біля неї стояв чоловік, також середніх років, з білим волосся та вусами, на його обличчі уже було видно зморшки. А в кутку кімнаті стояв русявий юнак, зусереджено граючи мелодію на музикальному інструменті, що заспокоювала і його, і батьків. 

Як тількі двері відчинилися, вони завмерли. Весь час у будинку стояла інтрига. Хто ж виявиться тією дівчиною? Тепер відповідь стояла в них перед очима. Жінка відразу встала з канапи та почала підходити до Марі та Маргарет, за нею і чоловік.

 - Моє ім'я Анна Альхич, це мій чоловік Доріан Альхич, а ви мабуть Маргарет та Марія Рефір. Ми з нетерпінням чекали на цю зустріч. - Сказала жінка та привітала спочатку  Маргарет, а потім Марію рукостисканням.

Юнак зневажливо дивився в сторону Марі, його кидало в жар від хвилювання, але він не показував цього ззовні. Не довго думаючи, він знову взяв до рук скрипку та почав грати. Жестом Анна запросила їх сісти. Маргарет з Марі сіли напроти Доріана та Анни, Марія ненароком помітила, якийсь больчий погляд мами на цих дюдей, а особливо чоловіка.

 - Дозвольте я почну. - Сказав Рембрант.

 - Так, Рембранте, звичайно. - Відповів Доріан.

Спочатку Рембрант знову прочитав договір, знову почав роз'яснювати, що і до чого... Але Марі майже не слухала його, її увага була прикута да юнака в кутку, його музика була надзвичайно чарівна. Юнак також не відводив очей від Марі. І якщо в її очах була цікавість та захоплення, в його очах - ненависть.

 - Отож, згідно з вище поданими судженнями, контракт вимагає шлюбу Марії-Ілуізи Рефір та Адріана -Мартіна Альхича.

Після цих слів юнак припинив гру, склав руки за спиною, підняв голову та підійшов до компанії.

 - Оскільки, містер Рембрант не знайшов способу оминути договір, нам не залишається нічого, окрім, як прийняти його умови. - Сказав юнак, холодно і майже без емоцій.

 - Хіба взагалі немає ніякого шляху оминути... - Трагічним голосом, вперше за вечір заговорила Марі.

 - Річ не тільки в вашій сім'ї. Контракт також включає в себе масу договорів з іншими іноземними компаніями, благодійними установами, міжнародними інвестиціями. І все це тримається на найголовнішому пункті про весілля. Розумієте, у разі відмови всі гроші сім'ї Альхичів підуть у всі установи, що я назвав. А у разі вашої відмови, ви також маєте заплатити величезну компенсацію, якої дивлячись на ваш матеріальний стан немає. 

 - Ви хоч розумієте про, що говорите! На дворі 21 століття! Який шлюб за контрактом укладеним ще дідусями! Я не можу зрозуміти... Я, що худоба, чи можливо річ... Якщо мене ось так, без моєї ж згоди продають! Ви не маєте ніякого права...!

 - Так у інших країнах, вкладання подібних договорів заборонено, але у нас немає чіткого закону. Всеж ви маєте право відмовитись... Але зважайте на те, що суму зазначену у договорі потрібно сплатити не пізніше, як за місяць.

 - Скільки? - Роздратовано спитала Марі.

 - Ну ця сума точно не є меншою за статки сім'ї Альхичів. Ви ніяк не зможете її сплати в зазначений термін.

Марі була настільки зла, наскільки могла. Навіть думка про це її виводила з себе.

 - Юна леді, дозвольте вас заспокоїти, та запропонувати вам прогулянку в саду. - Сказав юнак, ніжним та спокійним голосом. Він простягнув руку до Марії.

 - Адріана Альхич. - Представився юнак та потиснув їй руку... - То ви згодні на мою пропозицію?

 - Маріє, думаю так буде правильно, ми обговоримо все з вашою матір'ю, а ви й так за день втомились, краще прогуляйтесь. - Впевненно сказала Анна.

 - Добре... Я згодна... - Невпевнено сказала дівчина.

Адріан взяв руку Марі та повів до виходу...