День був сонячним. Марі поверталася зі школи у компанії своїх однокласників. Випускні класи - говорять, найкращий час у житті. Можливо, але в той момент ніхто про це не думав.
- Хто йде на вечірку? - Запитав один юнак із компанії.
- Марі, ти підеш? - Знову запитав той самий хлопець.
- Ні, пробач, сьогодні я маю допомогти мамі з роботою, тому ні. - Сором'язливо відповіла Марі.
- Шкода.Ну, добре, бувай. - Після цих слів друзі розійшлись.
Марі йшла додому вже сама. Вечоріло. Було трохи лячно блукати самій по вулиці, але, що ж поробиш...
Дійшовши до свого дому, вона побачила нову машину. "Хм... Раніше її тут не було, можливо хтось із сусідів придбав" - думала вона. Підійшовши до своєї квартири, Марі побачила, що двері відчинені. Страх трохи підкрався до дівчини. Вона ввійшла в квартиру, але яке було її здивування, коли вона побачила маму та якогось чоловіка поруч.
- Золотце, ти вже вдома?- Сказала Маргарет (мама Марі).
- Так - так... Мамо, хто цей чоловік? - Збентежливо спитала Марія. Її увагу привернув зовнішній вигляд незнайомця. Він, немов повернувся з опери, чи якогось благодійного заходу. У смокінгу та причесаним волоссям, здавалось, що він взагалі з іншої епохи.
- Дозвольте відрекомендуватися, Рембрант! - Сказав чолов'яга та протягнув руку на зустріч Марі, аби поцілувати її руку. - Я, довірений юрист, та добрий друг сім'ї Альхичів. Я прийшов о цій порі, аби передати вам цей документ, та за можливістю відвести вас, Маріє, до родового маєтку Альхичів.
- М.. Мене, що? Який я маю зв'язок з однією з найбагатших сімей нашої країни! - Приголомшливо, з докором, та навіть з ноткою гумору, сказала Марі.
- Думаю, що цей документ вам усе пояснить... - Сказав чоловік та простягнув до рук Марії конверт...