Розділ 6

-... Він скоро буде.

-Добре, я зрозуміла, - Лісі зараз було не до цього, бо її рана починала кровоточити ще більше. Дівчина помалу пішла. У своїй кімнаті вона промила і перев'язала ногу. Лише тоді вона згадала слова Джені. "Я маю сьогодні спати з ним?!" - Ліса ледь не впала від цього "відкриття". Але нічого не поробиш. "В принципі, я й сидячи поспати можу. Або на підлозі ляжу. Все буде добре. Я впевнена в цьому". Дівчина глибоко вдихнула і пошкутильгала до кімнати свого чоловіка. Там вона сіла на крісло і окинула поглядом приміщення. Воно було трохи схожа на її покої, але оформлене строгіше та в холодних тонах.

-Ти вже тут? - Ін кинцв піджак на ліжко. У замковій щілині повернувся ключ. - Гей! Що ви робите?! - він почав стукати в двері, але йому ніхто не відповідав. Він зі злості сів на крісло:

-Що смішного?!

-Вибач. Просто ти такий червоний, наче ось-ось взірвешся, - Ліса намагалася стримати сміх.

-Сам знаю! - Ін зневажливо зміряв поглядом принцесу. - А що з коліном?

-Нічого. Просто подряпина. Не звертай уваги.

-Така подряпина, що вже весь бинт в крові? - хлопець дістав з шафи якусь коробку і сів біля ніг дівчини. - Давай перев'яжу.

-Ай! Боляче! - скривилась Ліса.

-Потерпи! Чи ти хочеш, щоб шрами залишились?

Принцеса замовкла. Від болю їй паморочилось в голові. 
-Ей! Ти в порядку? - Ін допоміг Лісі підвестися і перевів її до ліжка. - Щось я не бачив твоїх батьків сьогодні. В них щось сталось? Чому їх не було?

-Батько й сестра були, але не підходили і не говорили зі мною. А на рахунок моєї мами... Вона померла коли мені було сім, - говорила дівчина, розплітаючи зачіску. Коли всі прикраси були на столику, вона лягла на подушку й закрила очі.

-Мені жаль. А що на рахунок твоєї подруги? Ви цілий вечір говорили, - це перший раз, коли Ін був спокійним і з ним можна було нормально поговорити. Хлопець ліг біля принцеси. - Знаєш, я заздрю тобі. Досі ти могла жити, як хотіла. За тобою не наглядали на кожному кроці. Ніхто не говорив тобі, що ти маєш робити і говорити. Ти була вільною...

-Ти думаєш моє життя було таким простим? За останні шість років, відколи нестало моєї мами, у мене не було жодного спокійного дня. Я мала вчитися, доглядати за сестрою, робити роботу по дому. Батько майже не підтримував мене. З того часу дочкою він визнає лише Росу. В мені він бачить не більше ніж іграшку. Він вважає, що та аварія сталась через мене, - голос Ліси бринів. Було таке відчуття, наче вона ось-ось зірветься.

-Досить. Не говори більше, - Ін повернув голову до дівчини. - А ти доволі таки мила... Коли дивитись при тьмяному світлі!

-Гей - Ліса штовхнула його ногами в бік.

-Ну добре, добре. Ти й так не найгарніша, а коли сумуєш, то взагалі.

-Що ти хочеш цим сказати?! - Ліса перетягнула на себе все покривало і закуталась в нього. - На добраніч!

Ін спробував взяти собі хоч краєчок ковдри, але Ліса вже спала.

-На добраніч, - принц скрутився калачиком і закрив очі.

***

Коли Ліса проснулась, Двері були досі замкнені. Але й Іна коло неї не було. Аж ось біля ліжка почувся стогін. Ліса схилилась і побачила принца, лежачого на підлозі.

-О, ти що там забув? Хіба на ліжку не краще?

-І тобі доброго ранку, - Ін потёр свою затерплу шию і підвівся на ноги. - Це я в тебе маю по цікавитись, що я там роблю. Ліжко розраховане на двох, а ти мене й з того звалити зуміла! Як твоя нога?

-Все в нормі. Уже майже не болить, - Ліса посміхнулась. - Як тобі на підлозі спалось? Мабуть дуже зручно.

-А як же. Краще й бути не може, - буркнув хлопець. Відразу по його словах у дверях щось клацнуло і в кімнату ввійшла королева Рачаваді в супроводі свого почету:

-Вітаю молодят. Я прийшла сюди, щоб повідомити вам одну новину: відсьогодні ви їздитимете до школи разом. Збирайтесь. І гарного вам дня, - королева пішла.

-Ну, тоді і я піду,- швиденько побігла в свою кімнату Ліса. Там на неї чекала нова шкільна форма та зібраний портфель. Дівчина переодягнулась і заплела свою звичну шкільну зачіску. Після цього вона спустилась на перший поверх у вхідну залу.Там на неї чекав Ін та їхні охоронці. Всі разом вони в двір і сіли в машину.

До школи пара доїхала мовчки. Коли перед ними відкрили двері, охоронці стали колом в тому місці, куди мали б вийти молоді правителі. За спинами тих чоловіків зібралася чи не вся школа. Хлопці й дівчата багатих і не дуже сімей кричали і скакали. Всі хотіли побачити принца й принцесу.

-Ну що ж, пішли, - Ін першим вийшов з авто. Коли вони вже стояли перед публікою, принц сказав коротке "удачі" і самовпевнено пішов, посміхаючись на всі тридцять два. П'ятеро охоронців побігли за ним, а ще четверо почали "прокладати шлях" для наслідної принцеси. Так, у вічній штовханині, Ліса дійшла до класу, де у неї був перший урок. Її нові однокласники уже були там. Дівчина невпевнено зайшла і сіла за вільну парту.

-Привіт. Ти Ліса? Мене звати Ірен, - повернулась до принцеси дівчина з парти попереду.

-Приємно познайомитись, - посміхнулася Ліса.

-А я Сюзан,  - обізвалась однокласниця, що сиділа позаду. - Ми сестри, спадкоємиці великої бізнес компанії "LiLi Group". Ти не проти, якщо ми будемо друзями?

-Звісно не проти. Я дуже рада, що знайшла когось для спілкування в новій школі, - Ліса пожвавішала. Так було завжди, коли вона відчувала до когось цікавість.

-А ти любиш читати? - Ірен дістала з сумки книжку під назвою "Школа Майбуття" . На принцесу напав сміх.

-З тобою все нормально? - очі Сюзан нагадували п'ять копійок. - Чого ти смієшся?

-Подивіться на ім'я автора. там написано A Silense, - почала пояснювати Ліса, витираючи сльози. - Моє ім'я Ліса Енс. Тепер запишіть Ліса англійською задом наперед , а прізвище так і залиште. Що вийшло?

-A Silense це ти?! - підскочила Ірен.

-Так, - обличчя Ліси засяяло посмішкою.

-Я твоя фанатка. Можеш підписати книгу?

-Звісно. Давай, - принцеса швидко написала пару слів і поставила автограф.