Розділ 3. Зачаровані серця

Розділ 3. Зачаровані серця

До вечора карети з подорожніми дісталися таверни, де вони планували ночувати. За час, поки тут Люмео був востаннє власник таверни добряче збагатів та підвищив рівень комфорту. Тепер усі хотіли зупинятися у таверні, де був посланець Її Королівської Високості. Ото ж патякало! Мало йому Люмео грошей дав? Платити за кімнати відправили конюха, який був в курсі усього плану та був вірний принцесі.

Коли Аїдонес та Люмео виходили з карети, то на них були одягнені довгі плащі з великими капюшонами, під якими було неможливо розгледіти обличчя.

Люмео підійшов до карети Какотти та, коли вона спускалася, накинув на неї такий же плащ.

– Що це?! Та як ти собі таке дозволяєш?! – одразу ж заволала дівчина, що усі, хто були неподалік, почали озиратися на прибулих.

– Так треба! – гаркнула на неї Аїда. – Це все з метою безпеки. Ви ж не бажаєте, щоб злодюжки вас обікрали першої ж ночі? – запитала Аїда та помітила, як Какотта притиснула свою сумочку до грудей.

Аїда показала жестом, аби донька міністра зберігала спокій та йшла за ними. Люмео встиг сказати кучеру та слузі Какотти, що вони можуть відпочити, бо для них також винайняли кімнати та погодують вечерею. Чоловіки зраділи. Один навіть, прошепотів:

– Хай Господь береже нашу принцесу.

Аїда одразу ж повела Какотту до таверни. Донька міністра з огидою озиралася довкола, але нічого не казала. Аїда показала Какотті, де її спальня та сказала, що через пів години принесуть вечерю. Вона планувала під час вечері бути разом з Какоттою, бо у Люмео була інша місія.

Блазень сказав гвардійцям, щоб вони заселялися у кімнати та через пів години спустилися на вечерю. Люмео наказав змінити у їх кареті коней, перевірити колеса та повісити на карету ліхтарі, щоб було видно дорогу. Кучер виконував усе за планом. Тут вже чекав його брат, щоб змінити чоловіка у дорозі, бо за день він дуже виснажився та не зміг би керувати кіньми далі.

Аїда навіть не прилягла на ліжко, хоча обіцяла це зробити Люмео. Принцеса дістала зі своєї валізи чоловічий одяг та перевдягнулася. Рухатись у ньому було значно простіше. Ніякого подолу, який волочиться по землі, ані корсету, через який дихати можна через раз. Аїда усе робила швидко. У палаці у неї було багато слуг, але вдягалася вона завжди сама. Не безрука ж вона! Ця навичка стала у нагоді й зараз. Аїда спакувала усі необхідні речі у сумку, яку закріпила на поясі. Знову одягнула плащ та взяла капелюх, який був елементом плану.

– Хто придумав цей дурний одяг?! – репетувала Какотта, коли Аїда увійшла до її кімнати. Донька міністра хотіла перевдягнутися, але ніколи не робила це сама. Тільки з десятком слуг, які за порухом її мізинця повинні були здогадатися, що ж їй треба.

– Давай допоможу, – мовила Аїда, бо зрозуміла, що Какотта буде так до ранку змагатися з одягом.

– Ти хто?! Руки геть! – знову істерично заволала Какотта, бо в чоловічому одязі та під капюшоном не пізнала принцесу.

– Це ж я, – відповіла Аїда та зняла капюшон.

Какотта спробувала зобразити щось на кшталт реверансу, але ледь не впала, заплутавшись у численних під’юбниках.

– А зараз мене уважно слухай та запам’ятовуй усе, що я скажу, – владно мовила Аїда, допомагаючи Какотті розправитися з одягом. Часу було обмаль, тут і Какалії допоможеш.

Аїдонес вправно та швидко розібралася з одягом та посадила Какотту до столу, де вже була накрита вечеря.

– Мені з Люмео на деякий час доведеться поїхати звідси. Щоб не було паніки та ніхто нічого не запідозрив, на час нашої відсутності мене заміниш ти, – мовила Аїда, а Какотта вирячила очі, нічого не розуміючи.

– Як?

– Усе просто. Ти переїдеш у мої покої, усі будуть думати, що там я. Будеш виходити ввечері у капелюсі з вуаллю, який приховає твоє обличчя. Ми маємо швидко впоратись. За два три дні ми повернемося і поміняємося назад. У моїй кімнаті є відповідне вбрання принцеси. Думаю, тобі кортить його приміряти, – мовила Аїда та побачила, як розгорілися вогники в очах Какотти.

– А ви куди поїдете? – таки запитала Какотта.

– То не твоя справа. Гвардійців на деякий час відволіче Люмео. Їм буде сказано, що тобі стало зле і ти з Люмео поїхали назад до замку. Тобі не потрібно нічого робити, тільки кілька днів виходити ввечері у якості принцеси, але під покровом вуалі, – пояснила Аїда.

Принцесі вдалося переконати Какотту. Аїді здалося, що донька міністра була вже у передчутті виконання ролі. Саме це й потрібно їй було. Хай виявить себе! У Аїдонес тоді буде причина відмовити у статусі компаньйонки Какотті.

Принцеса накинула на голову капюшон та вийшла з кімнати Какотти. Неподалік на неї чекав Люмео, який помітно нервував.

– Щось не так? – одразу запідозрила Аїда неладне.

– У нас проблемка. Один з гвардійців мав алергію на рибу і не скуштував ані шматочка. Усі вже у найближчих кущах, а він швендяє коридорами, – повідомив про прогалину у їх плані.

– Хто саме? – поцікавилася Аїда.

– Горан, якого король Корнелій відправив шпигувати за тобою, – відповів Люмео.

– Хм... Спробуємо вийти непомітно, – мовила Аїда, але не зробила й п’яти кроків коридором, як перед нею, наче з-під землі виріс Горан.