Розділ 2. Гарні манери

Розділ 2. Гарні манери

Аїда навмисна одягнулася у гарну, пишну та дорогу сукню, попросила слуг допомогти їй з перукою та макіяжем.

До Какотти Аїда вийшла в образі маркізи де Дампадур. Перука, біле обличчя, штучний рум’янець, чорна мушка на щоці. Служниця так затягнула корсет, що Аїда ледь дихала.

– Вітаю, – мовила Аїда, увійшовши.

– Ваша Високосте, саме такою чарівною та неперевершеною я вас і уявляла. Тато розповідав, що у вас бездоганний смак та природну красу, – стелилася килимком Какотта.

– Сідайте, – мовила Аїда та сіла за стіл, де вже стояв чай зі смаколиками. – Пригощайтеся.

– Тато сказав, що мені випала велика честь і ви обрали мене своєю компаньйонкою... – почала було Какотта, але на цих словах Аїда підняла руку та показала жестом, що їй варто зупинитися.

– Не обрала. Якраз хочу дізнатися про вас більше та подивитись, чи зможете ви витримати мій темп життя, – мовила Аїда. – Завтра ми рушаємо у дорогу. Маю навідати тітоньку, яка захворіла.

– Так, то наш святий обов’язок допомагати хворим та стражденним. Я із задоволенням складу вам компанію, – на сьомому небі від щастя торохкотіла Какотта.

– Ми поїдемо у кареті. Нам буде троє. Я, ви та Люмео. Мій вірний товариш, – мовила Аїда.

– Блазень? – гидливо скривилася Какотта.

– Саме він. Треба ж, щоб хтось розважав мене під час дороги, – мовила Аїда, але у думках додала: – Та не дав померти від нудьги та огиди від споглядання на тебе, жабо.

– Як накажете, Ваша Королівська Величносте, – погодилася Какотта, але без особливого ентузіазму.

– З собою ви можете взяти тільки одну валізу. Мінімум речей, – одразу поставила умову Аїда.

– Як це одну валізу? А як же сукні, капелюшки, туфельки, бантики, парфуми? – аж сплеснула руками донька міністра.

– Ну, якщо я можу вмістити все необхідне в одну валізу, то і вам доведеться це зробити. Чи ви не бажаєте їхати? – запитала Аїда.

– Бажаю! Бажаю; – надто активно замахала руками Какотта. – Я спробую взяти найнеобхідніше.

– Добре, тоді післязавтра о восьмій годині вирушаємо. Тільки без запізнень, бо ми рушимо без вас, – поставила умову Аїда.

– Добре, я обов’язково буду, – погодилася дівчина.

– Як вам сьогоднішня погода? – вирішила змінити тему Аїда.

– Чудова! – надто емоційно видала Какотта.

– Хм, як на мене, то сьогодні надто вітряно, – відповіла Аїда, хоча на вулиці не колихалася жодна травника.

– От і я не люблю вітер. Весь час необхідно поправляти зачіску, парасольку відносить, листя летить, – відразу ж підхопила ідею Какотта.

Аїда ледь сиділа в тій сукні, ледь дихала. Аїда зробила два ковточки чаю та вирішила, що прийшов час закінчувати це чаювання, яке перетворилося для неї на тортури. Принцеса ґречно подякувала за візит, ще раз нагадала про умови та відправила Какотту.

Дорогою до своєї кімнати Аїда натрапила на свого батька, який погано спав вночі та тільки нещодавно прокинувся. Образ доньки його добряче налякав.

– О, Господи! – перше, що сказав Корнелій, побачивши доньку.

– І тобі доброго ранку, таточко, – відповіла Аїда, радіючи тому, яке враження складає на оточуючих.

– Ти захворіла? – переполошився король.

– Ні в якому разі. Просто хотіла продемонструвати гарні манери, – відповіла Аїда та поцілувала тата в щоку.

– А чого біла, як смерть? – таки запитав тато.

– Так то ж така мода нині, – мовила Аїда.

– А-а-а-а, – відповів Корнелій, але вирішив нічого не коментувати. Коли донька пішла до кімнати, то король перехрестився.

– Добре, що Аїдонес не модниця, бо другої такої зустрічі я б не пережив. Треба випити настоянки, – пробурмотів король та пішов до свого трону за заспокійливим, яке йому прописав королівський лікар.

– Матір Божа! – вигукнув Люмео, коли неочікувано зіштовхнувся з принцесою у коридорі.

– О! Чудовий ефект. Тато назвав мене Господом, а ти його матір’ю, а Какалія сказала, що я неперевершена, – мовила принцеса. – Нічого чоловіки не розуміють у жіночій красі. Ех!

– Сон як рукою зняло. Дуже ефективно, – мовив Люмео, показуючи на обличчя Аїди. – Таке відчуття що не вампір тебе покусав, а ти вампіра.

– Угу, жартуй, жартуй, післязавтра тобі з Какалією в одній кареті їхати, – відповіла Аїда.

– Думаю, що за нашим планом, то буде недовго. Поглянь, що в мене є, – мовив Люмею та дістав з-за пазухи кілька склянок. – Це я дістав у нашого лікаря.

– Чудово. Сподіваюся, що ти нічого не наплутав та купив необхідні зілля.

– Жартуєш? Звісно, що потрібні. Але не зовсім купив, а позичив, – зізнався блазень. – То якісь експериментальні ліки.

– Хоч те, що нам треба? – підняла брівку Аїда.

– Так. Я вмію читати на латині.