Розділ 1 Хочу дракона!

Розділ 1 Хочу дракона!

– Донечко, моя люба, заспокойся, – лагідно просив принцесу король-батько.

– Та я спокійна! – верещала Аїда. – Але як тут можна бути спокійною, коли у всіх принцес, яких я знаю, є щось особливе, а в мене немає?! Тільки я одна така безталанна, нещасна невдаха! Хочу дракона! Можна невеликого, такого манюню-манюню. Я його навчу мене на собі катати, запалювати вогнем камін та гратися з м’ячиком.

– Доню, та які дракони? Це просто легенди, казочки для дітей. Ніяких драконів не існує, – намагався запевнити  доньку король, але виходило у нього якось не дуже. – Ми краще тигрика тобі придбаємо, а краще котика.

– Та навіщо мені той тигр?! Лев у мене вже є, і жирафа є, і слон. Але розумієш, то все не те. Я хочу дракона! – стояла на своєму Аїда.

– От для чого тобі той дракон? Для чого?! – таки розгнівався  батько, бо останній тиждень було тільки й розмов про дракона.

– Як для чого? Це ж ідеальний транспорт, тату! Ти уявляєш, як ефектно я прибуватиму на зустріч з моїми подругами-принцесами? Це ж не якась там карета, човен, чи слон. А цілий дракон! Та вони ж усі обзаздряться! Ну, якщо все добре піде, то і постачання драконів в інші королівства у якості транспортних засобів можна налагодити. Я ж про наше королівство думаю, про наш добробут та добробут кожного мешканця нашого королівства, – лагідно співала Аїда.

– Та який транспорт? Ці дракони ж їдять, як не в себе! Спробуй прогодувати таку махіну! – обурився тато.

– А от звідки ти знаєш? Звідки? Ти ж кажеш, що то все легенди та казочки? Хочу дракона і крапка! – верещала Аїда, а король Корнелій вкотре дивувався, як у його донечці з янгольським личком може сидіти чортеня, яке щоразу вимагає неможливі речі. От хто їй підказує оті всі забаганки? Невже то блазень?

– Звідки знаю, звідки знаю... Ніби ти сама не розумієш, що дракон великий і його годувати чимось треба, – вийшов із себе король.

– То не треба мені великий. Мені й маленького вистачить, – відповіла Аїда, ніби це було легше виконати.

– На маленькому ти літати не зможеш, то для чого тобі дракон? – спробував розмірковувати логічно Корнелій.

– Ну, це ж дракон! Я його буду годувати, то й підросте, – стояла на своєму Аїда.

– То він усіх курей, овець з’їсть, дракон той! – вже якось змирився з фактом, що доведеться таки десь того дракона шукати. Він вже попросив одного з міністрів придбати яйце страуса. От хай вона те яйце виседить, а як страусеня вилупиться, вона його обов’язково полюбить та забуде про того дракона.

– Ні, таточко, не переживай. Мій дракосик буде вегетаріанцем. Буде їсти травичку та листя. Це ж взагалі ідеально буде. Ну треба буде косити траву, стригти кущі. Це ж яка економія грошей! Один дракончик буде виконувати роботу трьох-чотирьох людей і йому нічого не потрібно буде платити, – раділа своїм геніальним ідеям Аїда, але розуміла їх абсурдність. Та чого тільки не придумаєш, щоб вмовити тата на дракона!

У Аїди була гарна практика вмовляти тата на всілякі авантюри. Король Корнелій обожнював свою єдину донечку. Вона так була схожа на його покійну кохану дружину. Така ж гарна. Але в кого ж характером вдалася?

У Аїди був свій великий зоопарк з екзотичними тваринами. То була гордість усього королівства. На дивних заморських тварин приходили подивитися люди з інших королівств. Зоопарк був доступний для відвідання і для простих мешканців королівства. Гроші за споглядання тварин ніхто не брав, але люди несли харчі для дивних тваринок, які здавалися їм фантастичними.

Крім зоопарку в королівстві була оранжерея з дивовижними рослинами. Аїда сама особисто годувала мухоловку, яку так не любив Міністр фінансів. У нього до цієї рослини була якась своя особлива нелюбов, бо квітка нахабно з’їла його орден, а Аїда не дозволила нищити рослину. Чи, може, рослина була невинна, а хтось інший поцупив той незаслужений орден, а звернув усе на безневинну квітку.

В оранжереї були різні рослини, привезені з куточків усього світу. Дивовижні квіти, радували око, фруктові дерева давали гарні врожаї, тож на королівському столі завжди були свіжі фрукти.

– От з’їсть він усі рослини з твоєї оранжереї і мухоловку також, що ти тоді заспіваєш? – спробував навести такий аргумент тато, розуміючи його абсурдність. Але сперечатися з Аїдою, означало грати за її правилами і у цій грі він завжди програвав.

– Не з’їсть. Він буде чемний, я його навчу гарним манерам, – У нього буде добрий та лагідний характер.

– Боже, та для чого королівству ще й дракон, якщо є принцеса з драконячим характером?! – таки нервова система тата не витримала.

– Я все чула, – обурилася Аїда. – Я не винна, що мій характер, тату, дістався мені від мами, а не від тебе. Це ж ти в нас білий та пухнастий.

– Доню, ти не так усе зрозуміла, – спробував пом’якшити свої слова батько.

– Угу. Ти ще скажи, що я дурна і нічого не розумію, – перевернула слова тата Аїда.

– Я такого не казав, – відповів тато, розуміючи, що пахне смаженим.

– Не казав, не знаєш, дракона дістати не можеш, – горювала принцеса.

– Та на біса тобі той дракон?

– Я хочу полетіти в небо! Почуватися вільною пташкою, побачити наше королівство з висоти пташиного польоту, – поділилася своїми мріями Аїда.