— Шукай старий дуб… — повторила Ліза.
Вона подивилася на Остапа, Луну та Сірого.
— Думаю, ми знаємо, куди йти.
Вони вирушили вглиб лісу.
Через кілька хвилин перед ними з'явився величезний старий дуб. Його гілки були настільки широкими, що під ними могла сховатися вся вовча зграя.
Ліза підійшла ближче.
— Це він?
Сануе у її волоссі засяяла.
— Так.
На стовбурі раптом з'явився сріблястий знак.
Ліза торкнулася його кулоном.
Дуб засвітився.
Перед дівчинкою з'явилося світле видіння.
Вона побачила свою прабабусю.
— Якщо ти бачиш це, значить, кулон обрав тебе, — сказала вона. — Пам'ятай: захисниця не повинна бути найсильнішою. Вона повинна вміти слухати, допомагати й берегти тих, хто потребує захисту.
Ліза слухала, не відводячи погляду.
— Ліс не належить людям чи вовкам. Він належить усім, хто живе в ньому. Тому бережи його.
Видіння почало зникати.
Але перед тим прабабуся усміхнулася.
— І ніколи не забувай: ти не сама. Твоя сила — у тих, хто поруч із тобою.
Світло згасло.
На мить у лісі запала тиша.
— Тепер я все розумію, — прошепотіла Ліза.
Остап усміхнувся.
— Ти справді стала захисницею.
Луна підійшла до дівчинки.
— І нашою принцесою.
Сірий схилив голову.
— Відтепер вовчий клан приймає тебе не через кулон, а через твій вибір.
Ліза усміхнулася.
— А я приймаю вас.
Раптом маленьке вовченя вискочило з-за дерева.
Ліза засміялася.
— Остап, ти знову перетворився!
Вовченя весело махнуло хвостом.
— Хотілося попрощатися з тобою саме так.
— Ми ж ще побачимося? — запитала Ліза.
Остап знову став хлопчиком.
— Звичайно.
Сануе засвітилася всіма кольорами веселки.
Ліс навколо них зашумів, ніби вітав нову захисницю.
Ліза подивилася на своїх друзів.
Тепер вона знала: її життя вже ніколи не буде звичайним.
У неї був чарівний кулон, Сануе, вовчий клан і друзі, які завжди будуть поруч.
А найголовніше — вона зрозуміла, що справжня сила захисниці не в магії.
Вона — у доброті, сміливості та бажанні допомагати.
Ліза усміхнулася.
— Разом ми непереможні.
Луна, Остап і Сірий подивилися на неї.
— Разом, принцесо.
І ліс тихо зашумів у відповідь.